Твоїми устами
Бідний хлопчина вже вкотре намагався прилаштувати у відоме видавництво свої новели написані ночами, вистраждані й переболені. Раз по раз отримавши відмову, зневірявсь і давав собі слово більше не писати. Але минав час, і невдаха знову брався за писання. Інакше не міг. Багато думав, читав, говорив з людьми, вникав у різні історії, ситуації, вчинки, ніби переживав їх, і знову писав. Думка про те, що має написати геніально, так, щоб люди зачитувалися його творами, передавали їх з уст в уста, вчили напам’ять, цитували, видавали великими накладами, не залишала його. Адже у житті йому справді нелегко, і вже в такому молодому віці прийшлося пізнати немало життєвого досвіду.
Минали дні, місяці, роки, а праця літератора так і не була належно оцінена. Доводилося знову і знову переживати життєві труднощі, вчитися, думати, читати…
Якось, зовсім зневірившись, молодик останніх сил забрів до місцевого храму і впав на коліна перед іконою:
— Отче, молю тебе, благаю, говори через мене, моїми устами, так, щоб я міг писати і люди цим зачитувалися, щоб я писав геніально, адже ти мені диктуватимеш. Я втомився вчитися, розуміти… хіба не достатньо я знаю для того, щоб писати про те, що потрібно людям. Відповідати на запитання, які їх хвилюють. Тоді ти говори моїми устами, а я писатиму… Хіба я не гідний того? Ти не любиш мене? То навіщо дав мені талант, коли допомогти не хочеш? Може, мені не потрібно писати?
Від утоми та пережитя чоловік незчувсь, як у молитві заснув перед іконою, стоячи на колінах.
Голос, котрий долинув звідкись зсередини, ніби просто з’явився в голові, чи в серці, був надто реальним, аби вирішити, що це сон.
— Сину мій, не думай, що я не чую тебе. Любов моя до тебе безмежна. Дай мені тільки відповідь, чи годуватимеш ти своїх дітей, коли вони народяться, з брудної тарілки, чи спочатку очистиш, омиєш її, а тоді вже наповниш її харчем? Мабуть, таки очистиш. Отак і я, давши тобі талант, не можу годувати людей, дітей моїх, твоїми устами, поки ти не очистиш думки та діла свої, не навчишся, не пізнаєш тої мудрості, яку зможеш передати через свої твори. Тому спочатку очистися так, щоб я міг через тебе мовити, а тоді я говоритиму твоїми устами…
Прокинувшись, чоловік ще раз щиро помоливсь і вже твердою ходою пішов додому – писати, жити, пізнавати світ і вчитися тої мудрості, яку він зможе передати тим, хто бажає пізнати її. Тої мудрості життя, яка очистить так, щоб його вустами говорив сам Творець.
