Яблуко

Наступила осінь. З теплими ще дощами, сонячними ще днями. Дерева позолотили свої крони готуючись скоро скинути це золото, щоб з приходом суворої зими вкритись білою ковдрою засинаючи до весни.

У саду з молоденької тендітної яблуньки упав перший її плід – червонощоке яблуко і покотилось прямо до ніг дівчинки, яка гуляла у саду.

— Ой яке чудове! — вигукнула вона піднявши його і побігла радісна показати матері.

Матері також дуже сподобалось велике, наливне яблуко з червоними бочками. Дівчинка показала яблуко усім родичам  – сесті, тітці, дядьку, бабусі, дідові. Потім побігла ще показати та покрасуватись яблуком до сусідів, до подруг. Так вістка про чудове яблуко облетіла усю округу. Усім подобалось яблуко, хтось просив продати його за великі гроші, хтось просто подарувати, подруги просили хоча б дати скуштувати. «Ні» – говорила усім дівчинка. «Я поставлю його у кришталеву вазу і буду милуватись, а ви можете приходити до мене щоб побачити його». Дівчинка так і зробила.

Наступного дня, лише прокинувшись, згадала про чудове яблуко і дуже захотілося їй спробувати його на смак. Шкода звичайно нищити таку красу, але ж воно все одно зігниє, простоявши пару днів. Тому дівчинка твердо вирішила його з’їсти. Узяла яблуко з кришталевої вази, відкусила шматочок. Та раптом викинула, відчувши гіркоту від нього. З місця відкушеного шматочка виліз великий, бридкий черв’як.

Яблуко таке красиве, червонощоке та апетитне виявилось червиве. Дівчинка викинула його так і не з’ївши. Не дивлячись на його красу.

Ми часто оцінюємо людей за їхньою зовнішністю, величаємо їх, ставимо як еталон для себе. Та, можливо, варто заглянути усередину. Там може ховатися противний черв’як який колись обов’язково вилізе.