Такий важливий метелик

Маленька Даринка дуже любила влітку бігати по зеленому лузі й ловити на квітах різнобарвних метеликів. Вона тримала їх у долоньках, розглядала їхні барвисті крильця, а потім випускала. Мама говорила їй, що метелики після цього не зможуть літати і навіть можуть померти. Але вони були такі гарні, що Даринка не могла втриматися, щоб не ловити їх.

Якось, набігавшись донесхочу аж до вечора, дівчинка, упавши вдома на ліжко, миттю заснула.

Приснилось їй тієї ночі, що потрапила вона у минуле. Біжить по тому ж лузі, що й завжди, ловить метеликів. Та чомусь жоден не дається їй у руки. Але, причаївшись біля квіточки з великим, красивим метеликом, все-таки зуміла його спіймати. Тоненькі, оксамитові крильця тріпотять у її долонях. Даринка міцно стискає долоньки, щоби не випустити бранця, і мимоволі, приминає йому крильця. Метелик уже не пручається. Даринка легенько відкриває долоні, щоб помилуватися красою і, надивившись, випускає його на волю. Але метелик не летить. Через пошкоджені крильця він не може летіти. „Нічого, відживе”, – подумала дівчинка і, поклавши його на розквітлу ромашку, побігла далі. Та ось знову метелик, ще кращий за попереднього. Даринка побігла за ним і раптом побачила, що розтоптала ромашку, на яку посадила метелика з хворими крильцями. Нагнулася, щоб подивитись, і побачила: метелика вона також розтоптала.

Цієї миті дівчинка прокинулася. Мабуть від жалю за красенем-метеликом.

І раптом побачила, що все якесь не таке, інше, не те, що було до її сну.

Наче й нічого не змінилось. Її дім, ліжко, луг за вікном, але це був уже не той світ. Інший. Щось у ньому змінилося, чогось не вистачало.

Може, того маленького метелика?

Кожен із нас є важливою частинкою чудового світу!