Світлячок

Маленький світлячок, який жив біля будинку хлопця, вже вкотре намагався звернути на себе увагу. Ще змалечку він прив’язався до цього мужнього молодика, котрий хоч і не був багатим чи знатним, але мав набагато цінніші надбання – був чесним, правдивим, працьовитим. Тільки фортуна чомусь не йшла до його оселі, не зустрічалася дорогою. А фортуна йому була дуже потрібна, адже дім уже давно потребував ремонту, стіни валились, як тут жити, чи сім`ю завести?

Працював хлопчина ювеліром, і то вміло та старанно, тому й клієнтів мав дуже заможних. Але, що тут казати, з примхами! От і цього разу найвпливовіший його клієнт, надумавши одружитись, замовив у нього перстень для нареченої, та не з камінням, а з живим світлом замість коштовності, щоб здивувати всіх. І пообіцяв: якщо зробить такий – зробить його головним майстром у країні.

Заманлива була пропозиція. Може, це і є фортуна? Та замислився майстер: де ж узяти такого живого світла, щоб сяяло, як коштовність. Шукав у крамницях, у мандрівників напитував, навіть сам на пошуки вирушав – нічого не знайшов. Сів від розпачу перед столом з діамантами і важко задумався – перстень небаченої краси є, а каміння із живим світлом – нема.

Маленький світлячок, який дуже любив хлопчину і бажав йому тільки добра, сміливо виповз зі свого сховку прямо під руки майстру. Проповз між камінням коштовним в один бік, повернувся, проповз знову, і ще раз, і ще. Та не помічав його майстер. За світлом каміння хлопець не зауважив світло, яке було живим і могло зробити ювеліра успішним та відомим. Це і був його важливий шанс у житті. Але непомітний…

Кожному в житті дається шанс бути щасливим. Він такий маленький і непомітний, мов світлячок. Сидить собі, миготить, і дуже легко в суєті та турботах пройти мимо, не помітвши його.