Принцеса з Іксляндрії
В одній далекій країні Іксляндрії в королівській родині народилася маленька дівчинка. Король з королевою дуже раділи, адже у них вже давно не було дітей і вони вже втратили всяку надію. Вони довго молилися і просили Бога дати їм хлопчика або дівчинку. І нарешті, Бог вирішив відповісти на їхні молитви.
Дівчинка була дуже гарною. У неї оченята були, як голубі перлини, біляві локони обрамляли миле личко. На устах завжди грала усмішка, яка заставляла всіх усміхатися у відповідь, хто лиш не гляне на принцесу. Дитина ніколи не плакала і король з королевою на радощах не випускали її з рук.
Королева хотіла назвати принцесу Ангеліною, а король Анною. І, щоб усі були задоволені, дівчинку назвали Анною-Ангеліною.
Всі добре знають, що кожна людина, яка отримує ім’я, відразу стає підопічною свого Анггела-Хоронителя, який має таке ж ім’я. Отже, наша принцеса отримала зразу двох Ангелів. Вони постійно кружляли над принцесою і вона посміхалася до них. Для інших людей вони, звичайно ж були невидимими. Люди втрачають таку можливість при першій поганій думці чи слові. Тому ангелів можна побачити лише у ранньому дитинстві, коли ще думки і дії спрямовані лише на добро.
Усі в королівстві відразу полюбили маленьку принцесу. Кожен хотів бути чимось корисним для неї і її батьків.
Лише одна людина почувалася нещасною від того, що народилася спадкоємиця престолу. Це була сестра короля герцогиня Каламунда. У неї було четверо синів і вона сподівалася, що вони будуть правити королівством, якщо в брата не буде дітей. Каламунда була дуже хитрою. Вона вдавала, що любить принцесу, хоча в душі її люто ненавиділа. Зла герцогиня всяко намагалася зашкодити дитині поки ніхто не бачить. То відкриває вікно біля дитячого ліжечка, сподіваючись, що маля застудиться, то впустить в кімнату ядовиту змію, то просить королеву, щоб пустила принцесу погуляти з нею.. Та Ангели пильно стежили за герцогинею і завжди рятували маленьку принцесу від небезпеки. Вони закривали вікна, якщо було занадто холодно, відводили змій і не давали королеві відпускати дитину з тіткою.
Коли принцесі виповнився один рік, королівська родина вирішила відвідати сусіднє королівство, щоб заручити доньку з маленьким принцом. Дорога до цієї країни пролягала через море.
Попливла з ними і герцогиня Каламунда. Вибравши хвилину, коли всі поснули, Каламунда схопила дівчинку і кинула її у бурхливе бездонне море. Бідне дитя навіть не встигло прокинутися, як хвилі з шумом накрили його.
Ангели, які, як відомо, ніколи не сплять, відразу кинулися на порятунок. Вони вийняли бідну дівчинку з води, але вона вже не дихала. Тільки маленька іскорка в кутику губ, яка помітна тільки ангелам, ще жевріла і вказувала на те, що дитину ще можна повернути до життя.
Ангели взяли принцесу на руки, зігріли її своїм теплом, а тоді піднялися високо в небо і полинули до самого Бога. Вони стали навколішки перед ним і попросили:
– Боже Всемогутній, ти Милосердний і Справедливий. Вдихни свою благодатну силу в це маленьке невинне створіння. Не дай жорстокості і лютій ненависті перемогти добро і любов у цій родині.
Бог нічого не відповів. Він лише освітив принцесу своїм небесним світлом і іскорка стала яскравішати.
– Дякуємо тобі, Боже…- почали Ангели, але Бог їх зупинив:
– Не треба мені дякувати. Я лише додав вам трохи часу. Дівчинку може оживити тільки велике диво. Слідкуйте за іскрою. Якщо вона погасне, то я з радістю прийму її у своєму небесному царстві. Але її чекає ще сповнене радості земне життя. То ж поспішіть. Не дайте згаснути цій іскрі.
Ангели не знали про яке диво говорив Бог. Вони стали радитися, що ж їм робити і куди податися, щоб знайти велике диво. Вони довго радилися і вирішили, що темні сили могли б їм допомогти. Це і було б великим дивом. Ангели спустилися під землю в самісіньке пекло. Там вони відшукали найголовнішого чорта Люцифера. Він сидів на своєму чорному троні і пив якесь смердюче пійло, запах від якого вдаряв голову і небесним служителям відразу захотілося втекти з того страшного місця. Але вони знали, що мусять випробувати всі способи, тому чемно терпіли і не подавали виду, що їм тут страшно і неприємно.
– Що ви мені принесли, святоші? – заскреготів зубами Люцифер.
– Ми сподіваємося на твою допомогу,- відповіли Ангели. Вони розказали що сталося з принцесою Анною-Ангеліною.
Люцифер розреготався своїм жахливим, наче грім сміхом.
– Ви справді думали , що я схочу вам допомагати? Я можу лише відібрати цю нещасну душу і зробити своєю рабинею вашу принцесу. Оце і буде велике диво. Невинна душа сама прийшла мені до рук. Я навіть не приклав найменшого зусилля.
– Тобі не по зубах невинна душа. Або ти допоможеш нам повернути її до життя, або вона зруйнує твій поганий світ однією невинною посмішкою.
Люцифер страшно розгнівався, що Ангели посміли погрожувати йому у його власному царстві і він мовчки вказав їм на двері.
Коли Ангели вибралися на світ божий, то побачили, що іскорка на губах вже ледве жевріє.
– Може нам варто звернутися до якихось науковців, вони постійно роблять нові відкриття.
– Тоді нам треба перенестися в часовому просторі на багато років у майбутнє. Ми не знаємо, чи витримає принцеса таку подорож.
Та часу на роздуми вже не залишилося і Ангели вирішили перенестися в майбутню Україну. Тут був найбільший розквіт науки і медицини. Україна стала дуже прогресивною країною і вчені з усього світу мали за честь тут працювати і переймати досвід українських вчених.
Так опинилися Ангели в лабораторії одного науковця, який працював над машиною, що могла зцілювати людей, від яких лікарі вже відмовлялися. Звичайно, вчений не побачив Ангелів. Він помітив лише бідне маленьке дитятко, загорнуте у блакитну мереживну ковдрочку. Він дуже здивувався звідки взялося дитя. Але добрий чоловік відразу зрозумів, що дитині потрібна допомога.
Він довго намагався вдихнути в дитину життя , але і його спроби виявилися марними.
Ангели з надією спостерігали за роботою видатного ученого і, коли він опустив руки, Ангели розплакалися, мов малі діти.
– Невже ми марно потратили стільки зусиль, невже дива не станеться?- так говорили вони між собою, не перестаючи молитися і не відриваючи погляду від тремтячої згасаючої іскорки в кутику маленьких дитячих губ.
Раптом до лабораторії зайшов давній приятель нашого вченого. Він сам був колись його пацієнтом. Його звали Ростислав. То був красивий усміхнений чоловік років тридцяти. Ще в юності він займався мотокросом і невдале падіння з мотоцикла підчас гонки мало не коштувало йому життя. Тоді і врятував Ростислава мудрий вчений.
Коли Ростислав спитав: «Як я можу тобі віддячити?», лікар посміхнувся і сказав:«Врятуй ще чиєсь життя і ми будемо в розрахунку.» З того часу вони стали вірними друзями.
Цього разу Ростислав зайшов до свого друга, бо ніяк не міг до нього додзвонитися і почав переживати, чи чогось не трапилося. Його ,мов магнітом тягнуло в лабораторію і він не міг зрозуміти чому саме. Ростислав зітхнув з полегшенням, побачивши свого друга за роботою.
– Над чим працюєш цього разу?- спитав Ростислав,- знов когось рятуєш?
Вчений сумно зітхнув. Він ніяк не хотів признати, що тут він безсилий.
– Мені здається, я майже впевнений, що дівчинку можна врятувати, та я не знаю як. Тут потрібне чудо. Поглянь на неї. Вона мов спляча принцеса з казки.
Ростислав підійшов ближче, взяв дитя на руки і сказав:
– В казках оживляють поцілунком, наскільки я пам’ятаю.
Він поцілував принцесу якраз в ту іскорку, яка вже згасала. І о диво! Принцеса відкрила оченята і сказала:
– Тато.
Ростислав не знав що сказати. Він розгубився і прошепотів:
– Так. Це я.
Це, взагалі, були перші слова в житті маленької дівчинки. Вона з подивом оглянула кімнату, і не помітивши нікого знайомого, зібралася вже заплакати. Та враз, Ангели злетіли над нею і замахали своїми величезними крилами, заспокоюючи принцесу і промовляючи так, що чути їх могла тільки вона:
– Слава Богу. Ти ожила. Не бійся. Ти в добрих руках. Тепер все буде добре.
Ростислав розчулився від слів дитини і не знав що й сказати.
Нарешті, він запитав:
– А як її звати, де її батьки?
Вчений не знав і тільки розвів руками.
– Я назвав її Анною. Бо сьогодні 22 грудня – Анни. Я не знаю хто вона і звідки взялася. Вона, немов впала з неба.
Він попросив Ростислава відшукати батьків дівчинки, оскільки саме він був її рятівником.
Чоловік довго намагався знайти справжніх родичів дівчинки. Він навіть уявити не міг, що Анна –Ангеліна загублена принцеса з далекого королівства, яке існує в іншому часовому і просторовому вимірі. Ангели не втручалися в ситуацію. Вони не могли нічого пояснити. Та і принцеса ставала дорослішою, тому вже не могла бачити Своїх
Ангелів-охоронців так явно, як робила це, будучи немовлям.
Ростислав у глибині душі радів, що йому ніяк не вдається знайти родичів дівчинки. Вона жила разом з Ростиславом та його дружиною Лесею. Вони дуже полюбили її і не уявляли свого життя без маленької донечки. Принцеса теж прив’язалася до своєї нової сім’ї.
Ганнуся, саме так ніжно називали її названі батьки, росла гарною і слухняною дівчинкою. Вона допомагала мамі по господарстві і гарно вчилася.
Часто Ганнусі снилася її королівська родина. Вона чула як королева співала своїм чудовим оксамитовим голосом і називала її Анною-Ангеліною. Вона часто в снах бігла назустріч своєму батьку-королю і падала в його міцні обійми…Та тільки вона наближалася до мами чи батька, як вони танули, мов хмаринки, і вона прокидалася. Маленькою їй було важко відрізняти сни від реальності і вона часто розказувала про своїх королівських родичів. Мати з батьком дуже любили слухати дитячі фантазії. Вони вважали, що Ганнуся – маленька вигадниця і розпитували ще більше, щоб розвивати в дитини такий хороший талант.
Ангели і далі пильно стежили за дівчинкою. Тільки вона вже подорослішала і не могла їх бачити.
Щаслива сім’я часто подорожувала різними країнами. Одного разу, коли вони оглядали королівський палац у Будапешті, Ганнуся зупинилася біля величезного монументу короля і сказала:
– Ось цей чоловік дуже схожий на мого справжнього батька.
Всі дружно засміялися і мама зробила багато фотографій дитини з її уявним батьком.
– Буде тобі згадка про те, якою ти була маленькою вигадницею,- мама обняла і міцно поцілувала свою донечку.
З того часу Ганнуся стала якоюсь задумливою. Вона швидко навчилася читати і просила купити їй казки про принцес, бо вона їх любить найбільше.
Одного разу їй приснилися два ангели, які порятували її з бурхливого моря. Вона поступово змогла пригадати все, що з нею трапилося. І хоча Ганнуся дуже полюбила своїх нових батьків, їй дуже захотілося попасти додому, почути голос королеви і посидіти на колінах у батька-короля. А ще вона переживала як там вони без неї, мабуть, побиваються і не знають де вона пропала.
Ангели все чули і бачили. Їм шкода було дивитися на страждання бідної дитини. Тому вони навіювали сни про її сім’ю і бачили як вона усміхається.
Одного разу, коли Ганнуся міцно спала, їй снилося, що вона гуляє в королівському саду. Раптом вона почула тоненький голосок:
– Якщо хочеш тут залишитися і щоб сон перетворився на реальність, то ходи за мною.
Дівчинка оглянулась, але нікого не побачила.
– Подивись вниз, принцесо! – почула вона знов.
Ніхто раніше не називав її принцесою. Тому її серце затріпотіло, мов спіймана пташка, і вона помітила маленького крота, що стояв на горбику щойно наритої пухкої землі.
– Ти що, вмієш розмовляти?- здивувалась принцеса.
– Це ще досі сон. А уві сні можливо все. Тобі потрібно спуститися зі мною у мою нірку і почекати поки мине час прокидатися.
– Як же я пролізу у таку маленьку нірку?
– Сон це, сон. Ти можеш навіть перекинутися на мурашку. Хочеш? Але треба поспішити, бо скоро прийде Час.
– Ні, я не хочу ні в кого перекидатися. Я попробую так.
І принцеса шугонула у кротячу нірку. Вона принишкла в кутику і одним оком бачила все, що відбувається нагорі. Раптом подув приємний вітерець і рожеві промені освітили все навколо. Це тривало лише мить і знов стало все як було раніше. Ганнуся вибралася з нірки і спитала:
– А що це було?
Але маленьке звірятко мовчки зникло під землею. Принцеса зрозуміла, що вона залишилася у своєму сні, хоча почувалася цілком реально. Вона ущипнула себе про всяк випадок і переконалася, що не спить.
Вона побігла до палацу так швидко, як лиш дозволяли її маленькі ножки.
– Мамо, тату!- Кричала вона.
Але назустріч вийшла лише стара служниця і сказала:
– Чого ти розкричалася, дівчинко? Королева хвора. Лежить. Їй потрібен спокій.
Принцеса не стала пояснювати хто вона така ,а миттю кинулася до королівської спальні.
– Мамо, це я. Я повернулася.
Королева відразу впізнала Анну-Ангеліну.
– Як ти виросла, доню. Я знала, що ти повернешся.
Принцеса заскочила на величезне позолочене ліжко і пригорнулася до мами. Вони довго лежали обнявшись і плачучи і сміючись водночас.
– А де ж батько?- стривожилася Анна-Ангеліна,- з ним все гаразд?
– Батько не припиняє пошуки тебе вже 5 років. Він нікому не довіряє і каже, що мусить знайти тебе сам. Зараз ми йому напишемо, що ти знайшлася. Він нам не повірить.
Скільки було радості, коли король повернувся. Анна –Ангеліна розказала про свої неймовірні пригоди. Король з королевою не могли натішитися своєю принцесою. У королівстві справили пишний бенкет. Частували всіх жителів країни смачними наїдками. Люди співали і танцювали. Всі прославляли принцесу і дуже раділи її поверненню. Герцогиню Каламунду теж запросили. Потім заставили її привселюдно у всьому зізнатися і вигнали з королівства на всі чотири сторони.
Після бенкету, коли всі поснули, маленька принцеса згадала про свою іншу сім’ю. Вони, мабуть, будуть хвилювалися. Їй стало прикро, що вона геть забула про Україну і своїх названих батьків.
Принцеса побігла в сад, в надії відшукати маленького крота, щоб він навчив її як повернутися назад. Марно вона шукала і кликала дивовижну тваринку, її ніде не було. «
Можливо, мені здалося, що кріт зі мною розмовляв, може я й досі сплю?»- подумала принцеса.
Вона пішла у свою спальню, але довго не могла заснути. Анна-Ангеліна і сама не могла повірити в те, що їй вдалося повернутися додому. Нарешті вона заснула і їй приснилося, що вона знову зі своєю українською родиною. Вона, раптом згадала крота і він теж появився у її сні.
– Якщо ти навчишся ховатися від Часу, то завжди зможеш подорожувати куди тобі заманеться,- пропищав кріт. – Поки ти спиш, Час тебе не бачить. То вирішуй, де ти хочеш опинитися?
Принцеса зрозуміла, що світло і вітер – це прихід Часу прокидатися і треба в той момент вирішити- прокидатися чи ні. Так вона навчилася жити між двома паралельними світами.
Ангели, як і раніше, спостерігали за принцесою. Вони все бачили і сміялися над її пустощами. Але ж їх завдання оберігати своїх підопічних. Осуджувати Ангели не вміють. Вони здатні лише на позитивні емоції.
Ось так щасливо і закінчилася наша правдива історія. Хто знає, де зараз принцеса? Можливо вона вже править королівством, а може ходить десь серед нас…
