Взимку лісові мешканці полюбляють грати у хованки. У найхолодніші дні вони ховаються у своїх домівках під пухнастими ковдрами та мріють… Про пиріжки з грибочками, про полювання на сонячні промінчики, про липовий мед та медвянві пряники, про катання на санчатах, про гру у сніжки, про прикраси для ялинки, про подарунки, а також про те, що незабаром – Новий рік. І тільки Маленький Їжачок дуже заздрить Допитливій Вороні та, вкрившись з головою ковдрочкою із кольорових клаптиків, мріє навчитися літати… Автор: Єкатеріна Кулік (Переклад: Олена Авраменко)
Казки для дітей
Якось, морозяного ранку Маленький Їжачок вирушив на прогулянку білосніжним лісом. Сонечко саме припорошило рожевими блискітками верхівки дерев, немов новорічне пісочне печиво цукровою помадкою. Сніг рипів під червоними чобітками. Пухнасті сніжинки лоскотали рожеві щічки. – Кра-са-а-а-а, – прокричала Ворона, яка пролітала повз… “Краса”, – проказав подумки Маленький Їжачок, а потім додав: “дуже холодна краса”. Сніг як і далі рипів під червоними чобітками. Тільки тепер вони крокували все швидше. І тоді маленький Їжачок вирішив, що він давно не заходив у гості до свого найкращого друга Вовченяти. – Маленький Їжачку, – зраділо Вовченя,...
Одного літнього ранку Маленький Їжачок вийшов із будиночку і зовсім випадково побачив, як із неба прямісінько на нього впали два сонячні промінчики. “Які вони тендітні та зґрабні”, – подумки відзначив Маленький Їжачок, стаючи навшпиньки і потягуючись. І раптом він завмер… Ці промінчики нагадали йому Білу Польову Мишу, з якою вони нещодавно бавилися у хованки біля ставка. І серденько закалатало швидше… Маленький Їжачок збагнув, що він чи не вперше у житті закохався… по-справжньому. Тобто не так, як це траплялося зазвичай – у всіх одночасно: у мариновані лисички, в росу біля ґанку, в...
За годину до Нового Року ліс схвилювався. Такого давно не було. Та що там! Такого не було зроду-віку. Ніхто не накривав на святковий стіл. Ніхто не вирізав із кольорового паперу веселі фігурки, щоб прикрасити віконце. Навіть Мати-Білка похапцем покидала недокришений салат олів’є і пострибала з білченятами на узлісся. У натовпі складно було одразу збагнути, в чім річ. Тільки й чулося: – Не може бути! – Ай-я-я-яй… – Оце так! – А я казав, треба було посадовити сторожа. – Хто ж знав, – розгублено стесло плечима Вовченя, – вона ж величезна....
– Здрастуй, Маленький Їжачку! – Здрастуй, Біла Польова Мишо! – Маленький Їжачку, чому ж ти мовчиш? – Бо я голосно думаю. – Маленький Їжачку, знаєш, іноді я тебе зовсім не чую. Будь ласка, думай голосніше… І Маленький Їжачок зітхнув так сильно, що на сусідньому малиновому кущику зашелестіли листочки… Автор: Єкатеріна Кулік (Переклад: Олена Дуб)
– Я нічогісінько не люблю шукати, – сказав Борсук. – Чому ж? – здивувався Маленький Їжачок – А раптом знайду те, що мені не потрібно? – пояснив Борсук. – І що тоді? – поцікавився Маленький Їжачок. – Я засмучусь, – розвів лапками Борсук. – А якщо раптом ти знайдеш те, що тобі потрібно? – наполягав Маленький Їжачок. – Звісно, зрадію! – відповів Борсук. – А ти одразу радій, і тоді завжди будеш знаходити лише те, що потрібно… Автор: Єкатеріна Кулік (Переклад: Олена Дуб)
“Для любого онука Микитки від дідуся Жені”, Євген Безус. Вранішній, веселий сонячний промінчик пробився через віконне скло, засяяв на дзеркальних боках новенького тепловоза, що тільки-но вчора прибув у депо з заводу. Синя фарба лисніла на ньому, очі-фари мружились від сонячного проміння і посилали сонячні зайчики в темні кутки депо та на інші тепловози. У найдальшому та найтемнішому кутку дрімав старенький дідусь-паровоз, він зрідка похропував та випускав клубки білого диму, згадуючи свою бойову юність. Колись він мандрував по широких просторах країни. Побував і у казахських степах, і сибірській тайзі, на Далекому Сході...
У багатого батька був один син, а батько нажив худобу неабияк, а таки чесно: багато поту вилилося з нього, багато крові зіпсувалось, поки заблищали у нього в кишені червінці. Синові про те байдуже: він виріс серед червінців, та йому вони не дорогі були. Як дасть батько, то він так і сіє грішми, як половою, аж слід його сяє. Дививсь-дививсь на це батько — і гірко йому було, що син робити не хоче, а його заробленим добром так нехтує. Уже й казав, і вмовляв— нічого не вдіє. Ото й надумавсь батько....
Жив Поганий цар. Мав він трьох дочок. Хотів знати, як його дочки люблять, тому покликав дівчат до себе: — Котра з вас як мене любить? Старша каже: — Я вас люблю так, як вино. Каже середуща: — Я вас люблю, як хліб. Каже наймолодша: — Я вас люблю так, як сіль. Розсердився цар на молодшу доньку, прогнав її з дому. Бідолашна дівчина пішла, плачучи, лісами, полями, пустелями. Ходить по світу, не має, небога, де голову прихилити. Зустріла раз вона стару жінку. — Чого ти, дівчино, так гірко плачеш? — Як...
Осотище-стервотище наїжачився усіма своїми колючками . Він лютився чимраз більше на весь світ. Після того, як господар городу викорчував його зі своєї картоплі, котра пропадала від Осотиська, і жбурнув на купу хмизу, він доповз до клаптика землі і вкоренився знову. Як помилився господар, не спаливши його відразу! Пожалів, а Стервотище вижив (усе стервотне – живуче) – тепер мстить усьому світові. Особливо від нього потерпають красуні–кульбабки та діти, що веселяться на лужку. Він ранив їх своїми колючками. Та малята перестали його боятися. Вони посилають мольби до Сонечка, і їхній променистий друг...
