Він сидить на смереці у розлогому гнізді, яке нагадує великого капелюха. Чекає, а до нього йдуть знедолені, ображені, безнадійно хворі, ті, котрі були у безвиході. На цю місію – рятувати людей – благословив Лелеку Добре Серце Сам Всевишній. З вирію повертався сам, був у розпачі: його лелька загинула, він теж відчував близький кінець. Якась невидима сила підняла його вгору. Коли голова і крила торкнулися променисто-голубої брами, вона відчинилася, і Лелеку засліпило яскраве золотаве світло, а згори пролунав голос: – Творіння моє, не журися, що став безсилим, ти ще послужиш людям....
Казки для дітей
Мати Ластівка плакала гарячими слізьми: загинули її дітки – ластів’ята . Злюка – кіт дістався гнізда. На поміч прийшла дівчинка, котра прогнала кота, та знівечене гніздо упало, пташенята загинули. Мати припадала біля неживих діток. Дівчинка взяла пташенят, поклала на серветку у картонну коробочку, закопала під яблунькою, перед тим погладивши Ластівку і наплакавшись над жовторотенькими . Мати Ластівка зненацька відчула, що у неї з’являються людські властивості, вона захотіла віддячити маленькій добром. Бажання було таким великим. що пташина перетворилася на лагідну, турботливу матусю . Почала допомагати дівчинці і бабусі , з котрою...
Жила собі Мишка. І була та Мишка дуже особливою, казковою. Але, через свою непримітну зовнішність, вона завжди отримувала ролі якісь незрозумілі: то яєчко хвостиком зачепити, то з рукавички втекти, то ріпку допомогти витягнути, і навіть слів жодних, ніколи! Набридло… Образилась Мишка на казкарів і засумувала, а згодом і заплакала гірко. Помітила мишчині сльози Веселкова Чаклунка і запитала бідолаху про причини її горя. Мишка не відповіла нічого, лише поглянула на веселку сумними очима. Без слів все стало зрозуміло Чаклунці, і вона вирішила подарувати Мишці веселку.. От тут і почалось!! Що? Нова казка “Про Мишку” 😉 Дивіться мишкам в...
Я давно вже мріяв про собаку. Про такого собі величезного дога або німецьку вівчарку, як у Юрка. Думав, як дресируватиму її, і вона вмітиме все на світі. Гавкати по команді чи танцювати. А от моя мама собак не дуже любила, хоч якби я її не вмовляв. І одного разу несподівано для всіх вона принесла додому кошенятко. Воно мені не дуже сподобалося –худе, маленьке і кволе. Зовсім нічого не розуміє і тільки їсти просить! Що з нього виросте? Та за кошеня вступились мама з Оксанкою, моєю молодшою сестрою. Ото тобі жінки!...
Колись дуже-дуже давно жила собі одна принцеса. Звали її Анна, і була вона найменшою та найулюбленішою дочкою старого Короля. Усі королівські піддані також обожнювали маленьку принцесу. Адже вона дійсно була прекрасна, хіба що трохи вередлива та пихата. Ось щось закортить, та хоч зірку з неба діставай, якщо принцеса забажає. Одного разу Анна заволіла на свій день народження триповерховий шоколадний торт. Довелось скликати усіх відомих кухарів з усього королівства та нашвидкоруч готувати цю чудернацьку шоколадну чудасію. Торт вийшов дуже смачним, але і дуже-дуже великим, тому довелось його їсти усім королівством. Наступного...
Він увесь небесно-блакитного кольору, із синіми – пресиніми добрими очима і біленькою плямкою на правому поплавці. Кожен з нас бачив дельфіна Волошика і грався з ним. Але то було так давно, що ніхто цього не пам’ятає, а якщо і згадує, то лише як чарівний сон… Волошик живе у Ріці Часу і бавить ще ненароджених немовлят, а коли настає час, приводить маля на берег Життя. Йому сумно, хоч знає, що ще недовго приходитиме і гратиметься з маленьким хлопчиком чи то дівчинкою. Але… недовго… Згодом малята дорослішають і зовсім забувають свого друга...
1. Жив-був Білоголовий Сірничок. У сірниковій коробці,— а саме так називався його будинок,— яких тільки сірників не було: Рудоголові, Чорноголові, Червоноголові, Жовто- та Зеленоголові; а ось з Білоголових — лише один, він. Та що казати, в інші часи на це ніхто, мабуть, і уваги не звернув би: «Подумаєш, сірники як сірники, ну, різнокольорові, ну, подумаєш, буває…». Втім, про все по порядку. Коли сонце, добряче натомившись, ішло на відпочинок, і наступала безпросвітна ніч, сірники світилися. Кожний по-своєму: Червоноголові — червоно; Жовтоголові — жовто; Зеленоголові — зелено… Але кращого світла, — всіма...
Матуся покликала дівчинку до вікна: – Дивися, доцю, перша зірка зійшла! Маленька вже добре знала, що це означало: можна було б сідати вечеряти. Тим більше, що на столі вже давно красувалась макітра з кутьою, яку вони ще зранку вдвох з мамою почали готувати. І хоча Іринці було всього чотири рочки, дівчинка старанно перебирала горіхи і намагалась розтерти мак. А тепер можна було вже і вареники та картоплю викладати на стіл, не забувши до них виставити грибну підливу та юшку. Ох і сильно любила маленька Іринка грибну юшку, особливо з тих...
Десь за річкою, за низеньким перелазом жили собі старенькі дідусь з бабусею. Нікого на білому світі вони не мали — ні дітей, ні внуків, ні правнуків. Навіть корівки чи кізочки у них не було. У дідуся був півник, у бабусі — курочка. Курочка кожного дня несла яєчко. Бабуся продасть яєчко — й виручить гроші на сіль, на мило, на гас*. А в діда грошей немає: яка йому з півня користь? Набридло бабі позичати зі свого добра дідові, й каже вона: — В тебе є півник. Най знесе і тобі яєчко....
У якомусь-то царстві, у якійсь державі жив собі багатий пан. Знадобився тому панові наймит,— нікому було свиней пасти. Посилає пан прикажчика шукать свинаря. — Тільки,— каже,— з такою умовою, що, як вибуде рік, то дам йому шмат поля на рік, а не вибуде, то нічого не плачу́. Пішов прикажчик по селу, розпитує: — Чи нема де якого нетяги? — А там і там,— кажуть,— живе дуже убогий парубок,— він піде. Ото й найняли того парубка. Вибув він рік, і дали йому шмат поля. Іде парубок від пана та й думає:...
