Настало тепле літо. У ясному небі яскраво сяяло сонце. Зайченя Побігайчик та його друзі: лисеня Лиско, ведмежа Лапко та вовченя Сірий вибігли на широку лісову галявину. Галявина була рівна-рівнесенька, наче стіл. На ній росла густа зелена трава. – Гляньте, – захоплено сказав один із приятелів, лисеня Лиско, роззираючись довкола, – ця галявина – справжнє футбольне поле. Отут би нам м’яч поганяти! Звірята глянули на зайчика Побігайчика: адже лише у нього з усієї компанії удома був справжній футбольний м’яч. – Гаразд, – погодився зайчик Побігайчик. – нумо набирати футбольну команду! Чутка...
Казки для дітей
Далеко-далеко у морі є маленький острів. Такий маленький, що на ньому росте лише кілька кокосових пальм. Час від часу на обрії з’являється корабель, минає острівець, не зупиняючись, і пливе собі далі. Вдень над островом світить гаряче сонце, а вночі у небі сяють зірки – величезні і яскраві. На пологому березі острова була собі маленька піщинка. Вона лежала непорушно, поруч із десятками й сотнями своїх посестер, інших піщинок. А ви, певно, знаєте, як це нудно – годинами сидіти чи лежати, нічого не роблячи! От і піщинці було дуже нудно. Їй хотілося...
Пригоди ведмежульки та борашки Казочки для зовсім маленьких Потап і Настуся давні друзі. Вони знайомі з самого дитинство. Можна сказати, що познайомилися ще в дитячому візочку. Кожного дня вони зустрічаються та разом пізнають казковий світ через пригоди. Настя: Привіт Потап! Потап: Здорово Настуня! Потап: Що будемо сьогодні робити? Настуня: Пропоную зварити смачний борщик, Потап: Борщик? О я це люблю, це дуже смачно та корисно, але нажаль не вмію, Настуся, а ти вмієш? Настя: Звісно вмію, кожна поважна борашка вміє варити борщик. Я тобі все докладно розповім, а ти, головне...
Єдиний випуск програми “Вечірня казка” (1984 рік) з улюбленцем дітлахів Дідом Панасом, який зберігся в архівах Національного телебачення. Адже дід розказував всі казки наживо, у прямому ефірі без будь-яких попередніх записів.
Жив-був гудзичок. Він був невеличкий і жив у коробці для шиття, де було багато таких, як він, ґудзиків, різних кольорів і форм. А ще там жили нитки, голки та різні замочки та гачечки. В коробці було тісно, і вирішив ґудзик піти. Вискочив з коробки на підлогу та пішов до дверей. От він і надворі. Як тут гарно! Літо, пташки щебечуть, травичка зеленіє та ще й квіти! Вийшов він на дорогу та й пішов. Іде, іде, прийшов до лісу. Тут назустріч зайчик-пострибайчик іде. -Привіт! Ти хто? – запитує зайчик. -Я –...
Тут у котячому раю мені сказали, що у котів є 9 життів. Але, звичайно, не в прямому значення «9 життів», а 9 моральних, духовних перевтілень. На землі я ніколи про це не чув. Тоді я замислився чому вони обійшли мене стороною? Хіба я не такий же кіт, як і всі інші? Я знову почав аналізувати своє життя. А потім зрозумів, що і справді у мене було 9-ть життів. Ви ще не здогадалися які? Я розповім. Закінчення мого першого життя відбулося тоді, коли я покинув Коту і старе місце проживання. Тоді...
Мої маленькі кошенята, що тільки вчора грались зі мною у «піжмурки», росли, ставали дорослішими. Вони вже не так багато часу проводили зі мною та Крістен. Одного дня Сніжок і Пушок вирішили піти своєю дорогою і покинули нас. Продовжувати подорож довелось уже втрьох. Проте Чорнушка зовсім не змінилася. Мені здавалось, що вона залишиться такою ж непосидючою авантюристкою назавжди. Час йшов. Що стосується Крістен і мене — ми постаріли. Я вже не міг так швидко ходити і вискакувати на високі відстані, часто забував, що хотів сказати, і уявляєте, моя шерсть почала сіріти....
Це могло статися ще тоді, коли люди могли чути та розуміти мову звірів і не чинили їм лиха. А звірі не боялися людей, і тому в світі панували суцільні дива. Але, на жаль, (а, може, і на щастя),це сталося в наш час у звичайнісінькому лісі. Отож, одного разу заблукав у лісі Віл. Після тяжкої праці він хотів прогулятися по таємничих лісових стежках і подихати вечірньою прохолодою, але не помітив, як заблукав. «Прикро, дуже прикро. Мабуть, я вже не встигну на вечерю», – подумав він. Але довго віддаватися сумним думкам не...
Одного разу в Казковому лісі сталася незвичайна подія: захотів Вовчик замість Лева Царем звірів стати. Захотіти то він захотів, а от втілити цей намір у життя, не знав. Посидів Вовк, посидів, подумав, подумав і вирішив за порадою до Кабанця податися. Сказано – зроблено. Тож через пів години стояв Вовк перед Кабанцевою оселею, яку кмітливий господар облаштував під корінням дуба. Ще й дзвоника прилаштував, а під ним – табличку: «Дзвонити 2 рази». Вовк на напис не зважив, а щосили загупав лапою по дубу. Аж благенькі двері заторохкотіли: – Гей, Пацик, відчини!...
Ми з моїм братом вирішували куди полетіти далі на пошуки наших родичів. Обравши Білорусію, кожен з нас готувався до перельоту. Геттест відпочивав, а я вирішила підкріпитися перед дорогою. Швидко вишукуючи міцні і здорові дерева, поступово заглиблювалася у густий ліс. Я вже була готова повертатись до Геттеста, коли побачила зграю лелек, що так красиво ключем пливли небом. Вони помітили й мене. Не втративши форму ключа, лелеки приземлились, а потім стали пильно розглядати мене. Я не одразу зрозуміла, що їм потрібно. — Ви щось загубили чи когось шукаєте? Я можу допомогти? —...
