Казки для дітей

Настала тиша. Концерт закінчився. Глядачі розійшлися. В театрі Опери та Балету запанувала ніч. Музичні інструменти так втомилися, що не могли одразу відпочивати. — Ну як я зіграв? — не витримавши, спитав контрабас. — Ти — хвалько, — не витримала скрипка, — я витягувала всі партії. — Ні, друзі, головна — це я, — промовила флейта, — мій тоненький голос чують навіть на останньому ряду. Диригентська паличка замислилась. Он, які в них голоси! А хто вона? Чи має право тут бути? — Піду зі сцени, — сльози котились, котились, — перепочину, —...

— Мамо, я сьогодні отримав десять балів по самостійній з алгебри, — радісно вигукнув Бодя. Насправді хлопця звали Богдан, але він був трохи того — розбишака — одним словом. Найвищий у класі, він сидів з красунею і відмінницею Настею та лупав очима в її зошити. — Списав? — приречено спитала мати. — Еге ж, — радісно хрумкнув солоним огірком Бодя. — Це для салату, давай сюди. — Та я вже з’їв, — хмикнув і пішов в кімнату Богдан. Чогось стало боляче за сина, хто з нього виросте? Мабуть в ігри...

Після школи хлопці вирішили побігти до ставка. — Можна буде поковзати, — вигукнув Матвій,  холодний вітер розкуйовдив його волосся. — Наввипередки, — крикнув Тарас і хлопці побігли. Першим прибіг Павло і глянув на воду. Ставок виблискував на сонці, мов дзеркало. Крига була ще тонкою, морозу тільки два градуси, куди ж кататись. — Хлопці, відбій. Матвій топнув ногою по льоду, під ногою хлюпнуло. — Проламується, зараза. — Матвій, ну що ти таке кажеш. Будуть ще Йорданські морози, замерзне. Тарас і Матвій повернули назад, хотіли додому. — Хлопці, ви чули? — Павло...