Миколай, Миколка, Миколася

Спочатку довго не спалося, а потім заплющив очі тільки на мить  і одразу настав ранок. Восьмирічний Миколка просунув руку під подушку, точно, подарунок вже Є! Але не омріяний металевий літачок, а тільки пакет цукерок та пляшка помаранчевого соку. Не так сталося, як бажалося. З розпачем почав жувати цукерки, одну за одною, аж пити закортіло, тож і сік відкрив, а він кислючий після солодощів, закрутив і як жбурне, у стіну навпроти поцілив. Голосно вийшло, за мить до кімнати дід Микола зайшов.

— Зі святом, онучку, з Миколаєм тебе!

— Навзаєм. Ви мене не розбудили, а Миколай навіть до кімнати не постукав, щоб я прокинувся.

— Хіба Миколай стукає у двері? — здивувався дідусь, — я завжди думав, що він стукає людям у серце!

— У серце? — не повірив Миколка, — та до нього ще добратися треба: шкіра, м’язи, кістки не пустять.

— Ходімо на кухню, «ходяча енциклопедія ти моя», а що це ти так насмітив? Не екологічно, ох, не екологічно, — дідусь підняв пластикову пляшку, — капризуєш?

— То Катя капризує, знайшовся Миколка, — було чути, як плаче сусідська трирічна дівчинка з верхнього поверху, яка жила з мамою, часто хворіла і тому не ходила до дитячого садочку.

— Доганяй, — з цими словами дід зібрав розкидані цукерки, розвернувся і пішов.

На подушці у Миколки залишилась тільки шоколадна фігурка чарівного святого, якого так чекають діти. І, здається, той шоколадний Миколай насупив брови, а посмішки як не бувало.

— Ой, — злякався хлопець і побіг на кухню. Дідусь саме готував омлет, а сік з тієї пляшки налив собі та онуку у красиві келихи, саму пляшку помив, обсушив і зрізав верхню третину. В ту саморобку  поклав зібрані цукерки.

— Добре вийшло, пробач діду за мою поведінку, — Миколка поклав зверху на цукерки шоколадну фігуру, — я не заслуговую на цей подарунок.

Помовчали. І сюди було чути, як плаче Катя. Миколка не витримав.

— А давай Каті його подаруємо?

Дідусь підняв брови, а потім вручив онукові саморобку: «Згоден, піди постукай і залиш під дверима.»

— А ти?

— А я тобі двері відчиню і почекаю. Зроби це сам.

Хлопець схопився і як був: у піжамі й капцях, так і гайнув до сусідів, а коли вже майже спустився до себе, то почув як відчиняються їх двері та дівочий голос з радістю кричить:

— Миколася, Миколася плийшов!

— От бачиш, доню, не треба плакати.

Дідусь вже чекав  Миколку на кухні, у квартирі було якось світліше, тепліше й радісніше. Чи тому, що вийшло сонце, чи тому, що радістю світилися очі дідуся. А на столі стояв літачок, той самий, з мрії. Він виблискував своїми крилами, а сонячні  зайчики бігали по всіх стінах.

— Хочу стати пілотом, — загадав собі Миколка і міцно обійняв дідуся.

— Достукався, до самого серця достукався, — полегшено промовив дідусь і обійняв онука.

Миколай, Миколка, Миколася

Гном, який боявся темряви

Миколай, Миколка, Миколася

Зайчикові пригоди

Новіший допис

Надіслати коментар

<-- -->