«Структура ООН з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО) внесла український борщ до переліку об’єктів нематеріальної культурної спадщини, яка потребує охорони. Про це 1 липня повідомив міністр культури України Олександр Ткаченко» Радіо Свобода. Запрошуємо також в авторський YouTube канал Наталії Клевцової — Екоказки і не тільки Nataliia Klevtsova
Арбітр Казку «Арбітр» можна прочитати також тут.
Ця історія почалась в ті часи, коли Дніпровські пороги були одними з найнебезпечніших перепон у всій Європі. В ті часи, коли дичину можна було зустріти на кожному кроці, в кожному полі та під кожною ялиною в лісі. Дніпро втамовував спрагу подорожніх, а риби в ньому було стільки, що, здавалось, зануриш в будь-яку річку руку і можна було зачерпнути повну їх жменю. У невеличкому козацькому селищі, що розташувалось на території сучасної Харківщини, жив собі хлопчик на ім’я Іван. Його батько був колись козаком, але залишив військову справу задля ведення осілого способу...
Ведмідь розлігся на галявині, його широка лапа зачепила мурашник. Комахи занепокоїлись, вискочили зі своєї домівки. — Що це за гора? — здивувався маленький Мураш. — А ти куди, ще не дуже дорослий, — хотіли зупинити Мураша брати мурахи. — Я з вами, роздивлюся, що за велетень нашу домівку зачепив. — Ведмідь, братики, нічого не вдієш, його всі в лісі бояться, — прийшов з розвідки старший з мурах, його позивний — Стар, що значить «зірка» по-англійськи, але він не пихатий, як деякі зірки, навпаки серйозний і розсудливий. — Як це: нічого...
Прочитати текстову версію можна тут: ПОДОЛАТИ ДРАКОНА.
Фото: © Видавничий дім «ОГО»
Зайченя Бонні, не розумів чому він завжди один і ніхто з ним не хоче дружити. Він смакував конюшиною, яж раптом побачив, що біля великого дерева ведмежа та бобрик граються у піжмурки. Він чув, як їм було весело, як голосно вони сміялись, коли знаходили один одного. Йому дуже кортіло погратися зі звірятками й вони були не проти, але коли ведмежа знайшло зайченя, Бонні почав плакати, злитись, звинувачувати його. Звірята засмутились тим, що їхня гра перестала приносити задоволення, тож вони вирішили гратися без Бонні Настала ніч. Зорі світили ясно й на луг...
Був гарний сонячний ранок. Бабуня Розалія бігала терасою з великим кавником, частуючи свого семирічного онука Любомира гарячим шоколадом та пухкенькими марципанами. Дуже любила хлопця і всіляко доходжала його примхам. — Така мене досада взяла! Цілу ніч не спала, — замість ранкового привітання, залементувала через паркан бабуня Клариса. — Погляньте, що ваш Любомирчик накоїв з моїми улюбленими гладіолусами — усі квітконоси поламав. І чим я буду тепер на базарі торгувати? А ви, люба сусідонько, усе панькаєтеся з цим малим бешкетником! — То не я! — викрикнув Любко. — Це неслухняний пес...
Жив-був ґудзичок у своїй коробці, де було багато інших ґудзичків. Їм було гарно разом, поки не прийшли злі й підступні вороги й почалася війна. І от біля їх дому вибухнув ворожий снаряд. Ґудзичок вирішив, що не можна сидіти в коробці та пішов захищати свій дім. Вийшов він надвір, аж бачить, стрибає зайчик, дуже переляканий. Ґудзичок каже зайчикові: — Не бійся, зайчику, я з тобою, разом нам нема чого боятися. Ходімо до твого лісу, а там, за лісом, місто. Йдуть вони, йдуть, зустрічають лисичку. Лисичка їм каже: — Друзі, ви далеко...
Колись давно вирішили звірі розпродаж одежі влаштувати. Щоб кожен обрав собі шубу до смаку, бо ж хтось хоче гарну, а інший – корисну. Пошили вбрання, розставили прилавки, виклали крам і розпочали ярмарку. Ходять звірі між товарних рядів, розглядають, оцінюють. Тільки Їжак не йде, дрімаючи у нірці. – Їжаку, спіши на ярмарку! – гукнули йому. – Ще рано, – позіхнувши, відповів Їжак. – Пізніше прийду. Та ось на ярмарку заявився Вовчисько. Злякалися звірі, дременули хто куди й невдовзі розпродажу й слід простигнув. Засмутився Вовк, пішов, а згодом дізнався, що вбрання в...
