— Скажу по правді, життя їжака зовсім не схоже на життя жодних інших тварин. По-перше, ніколи в історії ми не були одомашненими. — розказував Декстер. — Їжаки завжди залишались неприступними щодо людей. Може, через це життя наше не є таким хорошим, яким могло б здаватись. По-друге, щоб вижити, нам доводиться прикладати багато зусиль і переживати безліч труднощів. Більше ніж можна покласти на малого їжака і не менше ніж переживає кіт, собака чи ведмідь. Так і живемо. Зимою падаємо у сплячку. І чому люди думають, що лише ведмеді зимою сплять? Їжаки...
Оніксові пригоди або казка про кота в новелах
Останнім часом я страшенно розіспався. Взагалі коти сплять багато, але я дрімав цілими днями. Спав у переходах, на автобусних зупинках, біля пекарень і на дитячих майданчиках. Аж поки і сам зрозумів, що моє життя перетворюється на монотонний сон і навіть коли я просто кудись йду, здається, що я ще не прокинувся. Так далі тривати не могло і я розумів це. Врешті я придумав, чим можна себе відволікати. Ранковими пробіжками! Я подумав, що було б непогано кожного ранку бігати. Спорт це дуже корисно, при чому не лише для котів. Бадьорий ранок...
Я прокинувся від шуму. Щось впало біля мого вуха. — Ой, — почув я голос Веста. — ледь не зачепив. Виспався? — Так, а що ти там робиш? — запитав я. — Як що? Шукаю щось поїсти. По правді, я теж був голодний. Цього разу я вирішив допомогти. Але навіть удвох ми не знайшли нічого. Обоє голодні, ми безнадійно пішли до іншого баку. Нарешті я знайшов декілька сосисок загорнутих у поліетиленовий пакетик. Не делікатес, звичайно, але голод ми перемогли. Я згадав про розповідь і Вест очевидно також. — Ну, сідай...
Настало тепле літо, коли я зустрів свого батька. Я тоді лежав на дитячому майданчику лапками догори і грівся на сонці. Заплющивши очі, уявляв собі, що я — іриска, і от-от розтану. Це було дуже гарне відчуття. Так любила робити Кота, а я щоразу згадував про неї. Лежав я так доки сонце не зайшло за обрій і я відчув прохолодний вітерець, що лоскотав животик. Я перевернувся на лапки та побачив якогось знайомого кота, який переходив дорогу. Він направлявся до помийного відра на іншій стороні вулиці. Я дивився на його ходу і...
Вже стало зовсім холодно, а з неба випав сніг. Красиво засипав він усі дороги, будинки і верхівки дерев. Мені надзвичайно подобалось місто, в яке я потрапив, після того, як випав сніжок. Дітлахи кидались сніжками, ліпили сніговика, возили санки. І всі були такими веселими. Ця радість передавалась мені, але я почав замерзати. Де я тільки не шукав притулку, всюди мені ставало холодно. А згодом я почав відчувати страшенний голод. Зіщулившись біля якогось житлового будинку, я намагався знову зігрітися, але в мене нічого не виходило. Як же моторошно стало, коли на вулиці...
В мене часто складалося враження, що ми з Вестом — справжні детективи. Принаймні поводилися ми саме так. Прошукували цілі квартали, вичікували мешканців різних будинків під під’їздами, з надією побачити тих, кого ми шукали. Але і я, і Вест розуміли: цього замало. Світ такий великий, а ми такі малі, що я втрачав надію знайти їх. Проте Вест був настроєний на успіх і своїм оптимізмом він підзаряджував мене, просто як батарейку, що сідає. А й справді, хіба маленька муха-цокотуха не може облетіти весь світ? А я його лапками обійду! Наші пошуки не...
В дорозі я був вже дуже давно. Можливо, місяць, або й більше. Все йшов та йшов… Сонце гріло вже не таким ласкавим промінням, вітер ставав все холоднішим, а дощ випадав дедалі частіше. Я страшенно сумував за Котою і нерідко згадував про неї. Якось згадалася мені одного разу легенда, яку вона мені розказала. Кота запевняла, що це й не легенда зовсім, а реальна історія, та всі вважають її надто фантастичною, тому й згадують її лише як давній міф. А розповідь звучала так: В одному дуже маленькому містечку, такому маленькому, що й...
Вже не пам’ятаю як довго я йшов, але те, що втомився, можна було побачити і по мені, і по моїй ході. Хитало мене як березовий листочок посеред пізньої осені. Та й холодно мені було так само. Я зупинявся, вдивлявся в, здавалось, безкінечну дорогу і йшов далі. Почався дощ, а так як я його терпіти не можу, довелось замислитись про пошук бодай найменшого сховища. На щастя, зовсім скоро я побачив маленьку шпаринку у вулиці. «Мабуть, каналізація» — подумав я і впевнено рушив до неї. Так, це справді була каналізація. В ній...
Я пам’ятаю, як хтось вигукував моє ім’я: “Онікс, онікс. Який же він гарний!» — доносилось до мене крізь сон. Я подумав, що це Кота мене наздогнала і вирішила повернути, але остаточно прокинувшись, зрозумів, що голос їй не належить. Посидівши трохи біля помийного баку, під котрим я зручно спав, я все ж таки наважився піти перевірити, хто ж це мене відшукав. Що тут скажеш, цікавість взяла верх над бажанням ще трішки поспати! Сонце було вже високо на небі, тому коли я вийшов з темного провулку, воно мене враз засліпило пекучо-приємними промінцями....
Вступ Я подорожую світом так давно і бачив у своєму житті стільки дивовижних речей, що десь підсвідомо розумію: поділитися своїми враженнями від цікавих мандрівок — просто повинен. Кажуть у народі, що людям потрібно вчитися на своїх помилках, а я хочу, щоб ви вчилися на чужих і ніколи не повторювали їх. Перш ніж перейти до розповідей, хочу розказати про себе. А точніше про своє життя, яким воно було до моїх захоплюючих пригод. Отож, будьмо знайомі, я — Онікс! Оніксове дитинство Кажучи відверто, дитинство у мене не було надто солодке. Не...
