Доволі смішно, але відчував я себе справжнім феніксом. Насамперед хто такі фенікси? Це птиці, які за своє життя багато разів відроджуються. Вони спершу самі згорають, а потім самі й відроджуються. Враження у мене було таке, що моє попереднє життя закінчилось, а інше почалось з моменту, коли я побачив Крістен. Я розкажу все по черзі, як воно було. Я сидів на даху закинутого будинку і дивився на небо. Воно було дуже чистим та спокійним. Сонечко гарно виблискувало у різні сторони, пташки співали свою ненав`язливу пісеньку, діти монотонно кричали, вітер грався з...
Настала осінь. Проте цього року вона не квапилась поскидати листочки з похнюплених дерев, швидко прибрати тепле сонечко з неба, залити землю холодним дощем. Ні, вона підкрадалась тихо, майже непомітно. Як прокрадалась тихими кроками осінь, так у моєму серці підступно оселялася самотність. Мені страшенно не вистачало Коти, я дуже скучив за дідусем-письменником, за моїм двором і взагалі за таким знайомим мені кварталом. Я хотів повернутися, покинути усі ці пригоди і податися у свій рідний край. Попри гостинність і прихильність навколишнього світу, мені не вистачало рідних. Я засипав із думкою про Коту...
Річ у тому, що своїх батьків я ніколи не бачив і не знав. З самого дитинства, відколи я себе пам`ятаю, я знав лише сестру. Нас обох покинули. Ми виявились непотрібними. Принаймні так я завжди думав. Зараз я розумію, що у наших батьків могли бути вагомі причини зробити саме так, але образа не зникає. Нас покинули. Все, що я зараз знаю, довелось самостійно пізнавати, вчитися усьому самому. Сестра була меншою від мене і я взяв її під свою опіку. Вона — єдине, що в мене залишалось, а довкола чужий світ. Її...
В одній маленькій дитячий ванночці, які бувають у всіх хлопчиків та дівчаток, жив маленький Кораблик. Він був дуже гарним, та особливим і вже тому, що його зробив тато Євгена. Кораблик мав яскраво розмальовані дерев’яні борти, пінопластову каюту з вирізаними віконечками та дверима. На його щоглі розіп’явся білий парус з клаптика атласної тканини, а зверху майорів паперовий прапорець. На різнокольорових бортах було написано ім’я Кораблика “Євген”. Кораблик так всі і називали. І всім було зрозуміло, чому саме він мав таке ім’я, – бо належав хлопчикові Євгенчикові. Безумовно, він не завжди плавав...
Після того, як я зустрів їжака, мені довелось познайомитись зі ще деким. Зараз я вам все розкажу. Була темна ніч. Я тоді був дуже втомленим після дороги і зупинився на ніч у якомусь парку. Це була лісова територія, але з протоптаними стежками для людей. Мені там було дуже затишно і спокійно. Перед сном я вирішив прогулятися парком і оглянути всю територію. Я навіть захотів зупинитися у цьому лісочку на декілька днів. Все рівно нікуди не поспішав, а там було так красиво! Як мінімум, я хотів поглянути на парк при сонячному...
Жила колись принцеса, і була вона дуже гордовита: як прийде до неї наречений, то вона починає загадувати йому загадки; а якщо він їх не розгадає, то поглузує з нього і прожене з очей. Одного разу повеліла вона оголосити: хто загадку її розгадає, за того вона і заміж піде. І от нарешті об’явилися троє кравців. Двоє старших вважали, що вони великі майстри, справу свою кравецьку знають, як ніхто інший. А третій кравчик був з виду непоказний і страшенний тюхтій, але він гадав, що саме йому випаде щастя одружитися з принцесою. Зібралися...
У сім’ї одного бідного чоловіка народилася перша дитина. Ходив він по селі і не міг знайти кума, бо був дуже бідний. Усі знали, що він не мав що дати їсти, і не хотіли йти до нього за кумів. Дитина лежить нехрещена, а мати через це не має права вийти з хати. Навіть до керниці за водою не має права вийти. Вона знов посилає чоловіка: — Іди шукай кумів. Він знову ходив по селі, питав, просив, і ніхто не хотів іти. Вертається він додому і здибує чужу бабу. Та баба питає: — Куди...
(мал. О. Турської) Хто такі Нісохлюпчики? Як, ви не знаєте? Малята Нісохлюпчики бігають на чотирьох лапках, мають хвостики й довгенькі носики якими хлюпотять. І, між іншим, батьки їх зовсім не лають за те, що вони хлюпотять носиками. А якщо серйозно, то справа дещо в іншому. У малят Нісохлюпчиків у порівнянні з їх товстеньким і маленьким тільцем, дуже довгенькі носики. І тому, коли вони щось говорять, здається, начебто вони дудять у трубу. Але це зовсім не важливо. Важливо те, що зустріти Нісохлюпчиків дуже легко, вони люблять грати на квітковій галявині, де...
— Скажу по правді, життя їжака зовсім не схоже на життя жодних інших тварин. По-перше, ніколи в історії ми не були одомашненими. — розказував Декстер. — Їжаки завжди залишались неприступними щодо людей. Може, через це життя наше не є таким хорошим, яким могло б здаватись. По-друге, щоб вижити, нам доводиться прикладати багато зусиль і переживати безліч труднощів. Більше ніж можна покласти на малого їжака і не менше ніж переживає кіт, собака чи ведмідь. Так і живемо. Зимою падаємо у сплячку. І чому люди думають, що лише ведмеді зимою сплять? Їжаки...
Жила собі на світі штопальна голка. Вона вважала себе надзвичайно тонкою і була про себе настільки високої думки, що удавала із себе справжню швацьку голку. — Обережніше! — сказала вона пальцям, коли вони виймали її із шухлядки.— Не впустіть мене! Якщо я впаду на підлогу, може статися, що мене ніколи вже не знайдуть — я надто тонка! — Хіба що! — відповіли пальці й міцно обхопили її за стан. — От бачите, я йду із цілим почтом! — сказала штопальна голка і потягла за собою довгу нитку, тільки без вузлика....
