Як життя по світу ходило

Подалося якось Життя у світ мандрувати. Йшло воно та й прийшло до хатини чоловіка з таким роздутим тілом, що сердешний уже насилу ворушиться.
— Хто ти? — пита чоловік.
Воно відповідає:
— Я — Життя.
— Як ти справді Життя, вилікуй мене…
— Добре,— каже Життя,— але знаю, що ти про мене геть забудеш, як і про свою хворобу, коли одужаєш.
— Як я можу забути? — обурився чоловік.
— Гаразд. Я повернуся сюди через сім років, от тоді й побачимо,— погодилося Життя.
Відтак посипало воно трохи пилом зі шляху на голову чоловіка, той і одужав.
Пішло Життя далі. Йшло, йшло та й надибало хатину, а в тій хатині — чоловік, на проказу хворий.
— Хто ти? — питає прокажений.
— Я — Життя.
— Життя? — здивувався чоловік.— То, може, ти мене вилікуєш?
— А чого б ні,— відказує Життя.— Тільки ж я знаю, що ти про мене геть забудеш, як я тебе вилікую.
— Ні, ні, я тебе ніколи не забуду! — пообіцяв прокажений.
— Я повернуся сюди через сім років, от тоді й побачимо,— відказало Життя. Тоді посипало голову чоловіка пилом зі шляху, і чоловік одужав.
Пішло Життя далі. Йшло, йшло та й надибало хатину, а в тій хатині — сліпий чоловік.
— Хто ти? — питає сліпий.
— Я — Життя.
— А, Життя! — зрадів чоловік.— Прошу тебе, поверни мені зір!
— Я тобі поверну зір, але знаю, що ти про мене геть забудеш, як одужаєш,— відказало Життя.
— Що ти! Я ніколи тебе не забуду і завжди буду тобі вдячний! — пообіцяв сліпий.
— Гаразд! Я повернуся сюди через сім літ, от тоді й побачимо,— каже Життя.
Відтак посипало пилом зі шляху голову чоловіка, і він прозрів. Минуло сім років, і Життя рушило назад. Перекинулося воно сліпим та й прийшло до чоловіка, якому колись повернуло зір.
— Чи можна мені переночувати в тебе? — питається.
— Ні! — закричав чоловік.— Іди своєю дорогою. Нащо мені в хаті такий каліка, як ти!
— А що, моя правда! — каже Життя.— Сім років тому ти був сліпий, і я повернуло тобі зір. Тоді ти казав, що ніколи цього не забудеш.
Відтак узяло воно пилу зі шляху, посипало ним сліди злого й невдячного чоловіка, і той знову осліп.
Відтак пішло далі і прийшло до хатини чоловіка, якого сім літ тому вилікувало від прокази. Перекинулося Життя прокаженим, зайшло до хати і проситься переночувати.
— Геть звідсіля! — закричав чоловік.— Заразити мене хочеш!
— А що, моя правда! — каже Життя.— Сім літ тому я тебе вилікувало,і ти обіцяв ніколи цього не забути.
Взяло воно пилу зі шляху і посипало ним сліди невдячного чоловіка: той знову став прокаженим, і тіло його вкрилося страшними виразками.
Пішло Життя далі. Перекинулося воно чоловіком з роздутим тілом та й завітало до останнього з тих трьох, яких вилікувало сім років тому.
— Чи не можна мені у вас переночувати? — проситься.
— А чого ж, звичайно! — відказав чоловік.— Заходь, заходь. Сідай ось тут, я тобі їсти принесу. Знаю, як тобі важко, сам колись отакий був. Та сім літ тому тут проходило Життя і мене вилікувало. Казало, що через сім років вертатиме. Може б, ти його почекав у мене? Воно б і тебе вилікувало!
— Я і є Життя,— каже тоді Життя чоловікові.— Ти єдиний з тих, кого я зцілило і хто не забув ні про мене, ні про свою хворобу. Тому ти й будеш здоровий до кінця своїх днів.
А тоді додало:
— Життя — вічноплинне. На зміну щастю приходить нещастя, на зміну злидням — добробут, на зміну коханню — зненависть. Горе тому, хто про це забуває і не чинить так, як того вимагають закони життя.

Справедливий вирок

Справедливий вирок

Невдячний тигр

Невдячний тигр

Новіший допис

Надіслати коментар

<-- -->