Похід за щастям

— Не треба, хазяїне. Золото дуже дороге. Раджу дати лише один золотий. Цього вистачить з надлишком!
На здачу принесли жменьку якихось мідних кругляків. Король бачив їх уперше.

— Що це? — стиха спитав він у Філіпа.

— Мідні монети, хазяїне.

Не треба дивуватися тому, що слуга на людях перестав називати хазяїна королем. Адже сам король удавав із себе мандрівного лицаря. А Філіп мав удавати його зброєносця.

— Чому я їх ніколи не бачив?

— Бо казна бере податки та платежі у підданих тільки золотом та сріблом! — пояснив супутник.

— Та що це таке! — вголос обурився удаваний лицар, — якщо скарбниця відливає для розрахунків, крім золота та срібла, ще й мідну монету, вона має приймати від народу не тільки золоті та срібні монети, але й мідні по ціні міді!

Через два столи сиділи четверо стражників. Один з них вигукнув:

— Та він ремствує!

— Ви ремствуєте, шановний пане, — підійшов до шукача щастя старший серед стражників, — то ж маєте відсидіти у тюрмі та заплатити штраф!

Бульдог під столом загарчав. Стражник трохи відійшов. Удаваний лицар хотів потягнутися до меча, але Філіп з посмішкою простягнув причепі охоронну грамоту на ім’я благородного лицаря Генріха Залізногрудого. Стражники прочитали грамоту, уважно роздивилися велику королівську печатку на ній, ввічливо вибачилися й пішли з трактиру геть — від гріха подалі.

— І що я такого сказав? — подумки обурився король, — лише правду, як вона є. Треба відмінити закон про ремствування. Або полегшити його. Хай-но я до палацу повернуся.

До Адальберга Четвертого та Філіпа підійшла бідно одягнута жінка. Навчений не чіпати жінок бульдог Хап пропустив її та повернувся до розгризання смаженої курки. Незнайомка попрохала шукачів залишити їй рештки вечері.

— Я — вдова. Чоловік загинув на війні, а у мене семеро дітей. Прогодувати семеро ротів одними своїми руками не встигаю. Тому кожен вечір випрошую тут рештки їжі, — пояснила вона.

Король-лицар запитально подивився на трактирника. Той кивнув. Удаваний Генріх Залізногрудий подарував прохачці сім золотих монет, а рештки їжі скинув собаці. На радощах вдова обцілувала його у обидві щоки й побігла геть.

— Поцілунок простолюдинки, — подумав король, — теж іще подарунок долі! Але чому мені так приємно? Можливо, щастя — це давати? Бо я маю усе, а щастя не надбав! Можливо, треба зменшити для вдів податки? Як повернуся до палацу, обміркую.

Рано вранці він, слуга та бульдог покинули трактир. Їх зустріла вдова та семеро дітей. Діти заспівали подорожнім пісню на щастя. Філіп обдарував їх мідяками.

— Краще оминіть оцю дорогу, — порадила вдова, — на ній розбійники! Їдьте у об’їзд!

Сторінки: 1 2 3 4 5 6

Похід за щастям

Гості з Запоріжжя

Похід за щастям

Як посварились їжак, заєць та кріт

Новіший допис

Надіслати коментар

<-- -->