Похід за щастям
— На нім куртка зі шкіри дракона! Хай живе король!
— Слава переможцю драконів! Слава новому королю!
— Геть герцога Люгнера, тобто брехуна! Хай живе король Генріх!
На міську площу привели єпископа. Наляканий, він шепнув кандидатові на трон:
— Лицарю, прошу тебе відмовитися від трону та захистити королеву-матір від її кривдників!
— Поглянь на мене уважно й висвячуй на трон! — зняв з голови шолом Адальберг Четвертий. Єпископ сплеснув руками й миттю почав висвячувати «благородного лицаря Генріха Залізногрудого» на короля.
Прибіг засапаний герцог Люгер з озброєними слугами.
— Кого ви обираєте на короля, схаменіться! — загукав він, — у цьому зайді немає ні краплини благородної крові!
— Тоді чому ти не раз цілував мені руку, вимолюючи нових маєтностей та прощення старих боргів та гріхів? — крикнув розлючений король. — Узяти зрадника!
Незважаючи на борідку та вуса, герцог упізнав короля й закрив голову руками. Слуги герцога теж упізнали у лицарі законного правителя й накивали п’ятами. Зброєносець та супровід заарештували зрадника.
— Так це ж наш король Адальберг! — гукнув хтось із натовпу.
— Оце так штукар! Змусив нас двічі визнати його королем!
Народ заходився від реготу та аплодував новому-старому королю. Хтось із знатних побіг до палацу повідомити королеву-матір, що її син повернувся.
— Тепер я буду правити вами як переможець дракона! — почав тронну промову король.
Коли Адальберг-Генріх Четвертий Залізногрудий (тепер так звали короля офіційно) прибув до палацу, він відправив канцлера та герцога до тюрми, міністрів і намісників розігнав та набрав нових. Вони повинні були розповідати йому правду й тільки правду про стан держави. Полабив податки, а з вдів із дітьми брав лише сьому частину. Казна приймала до сплати не тільки срібло-золото, але й мідь. Закон про ремствування було скасовано.
— Не ображаєшся, що я не зізнався тобі, що є королем? — спитав він у Єлизавети.
— Не ображаюся, Ваша Величносте, — хитро посміхнулася юнка, — між іншим, я — принцеса, молодша сестра короля Триозерного королівства. Дженхен — моя служниця. Ваш зброєносець нещодавно запропонував їй руку та серце.
— Він має бути винагороджений за мужність! — зауважив король.
Через місяць у палаці одночасно грали два весілля — короля та його зброєносця. Правитель Триозерного королівства був гостем на весіллі й уклав із зятем мирну угоду. Обидва королі підписали грамоту на дарування Філіппові лицарського звання та земель.
— Я щасливий! — шепнув дружині король. — Народ мене шанує, ти мене любиш, престол займаю по праву переможця. Більше мені нічого не треба!
