Похід за щастям

— На нім куртка зі шкіри дракона! Хай живе король!

— Слава переможцю драконів! Слава новому королю!

— Геть герцога Люгнера, тобто брехуна! Хай живе король Генріх!

На міську площу привели єпископа. Наляканий, він шепнув кандидатові на трон:
— Лицарю, прошу тебе відмовитися від трону та захистити королеву-матір від її кривдників!

— Поглянь на мене уважно й висвячуй на трон! — зняв з голови шолом Адальберг Четвертий. Єпископ сплеснув руками й миттю почав висвячувати «благородного лицаря Генріха Залізногрудого» на короля.

Прибіг засапаний герцог Люгер з озброєними слугами.

— Кого ви обираєте на короля, схаменіться! — загукав він, — у цьому зайді немає ні краплини благородної крові!

— Тоді чому ти не раз цілував мені руку, вимолюючи нових маєтностей та прощення старих боргів та гріхів? — крикнув розлючений король. — Узяти зрадника!

Незважаючи на борідку та вуса, герцог упізнав короля й закрив голову руками. Слуги герцога теж упізнали у лицарі законного правителя й накивали п’ятами. Зброєносець та супровід заарештували зрадника.

— Так це ж наш король Адальберг! — гукнув хтось із натовпу.

— Оце так штукар! Змусив нас двічі визнати його королем!

Народ заходився від реготу та аплодував новому-старому королю. Хтось із знатних побіг до палацу  повідомити королеву-матір, що її син повернувся.

— Тепер я буду правити вами як переможець дракона! — почав тронну промову король.

Коли Адальберг-Генріх Четвертий Залізногрудий (тепер так звали короля офіційно) прибув до палацу, він відправив канцлера та герцога до тюрми, міністрів і намісників розігнав та набрав нових. Вони повинні були розповідати йому правду й тільки правду про стан держави. Полабив податки, а з вдів із дітьми брав лише сьому частину. Казна приймала до сплати не тільки срібло-золото, але й мідь. Закон про ремствування було скасовано.

— Не ображаєшся, що я не зізнався тобі, що є королем? — спитав він у Єлизавети.

— Не ображаюся, Ваша Величносте, — хитро посміхнулася юнка, — між іншим, я — принцеса, молодша сестра короля Триозерного королівства. Дженхен — моя служниця. Ваш зброєносець нещодавно запропонував їй руку та серце.

— Він має бути винагороджений за мужність! — зауважив король.

Через місяць у палаці одночасно грали два весілля — короля та його зброєносця. Правитель Триозерного королівства був гостем на весіллі й уклав із зятем мирну угоду. Обидва королі підписали грамоту на дарування Філіппові лицарського звання та земель.

— Я щасливий! — шепнув дружині король. — Народ мене шанує, ти мене любиш, престол займаю по праву переможця. Більше мені нічого не треба!

Сторінки: 1 2 3 4 5 6

Похід за щастям

Гості з Запоріжжя

Похід за щастям

Як посварились їжак, заєць та кріт

Новіший допис

Надіслати коментар

<-- -->