Похід за щастям

Селяни привели знахарку. Вона змазала якоюсь маззю пошарпаний хвіст і наказала відрубати обидві тяжко пошкоджені у бою драконові голови:

— Через рік вони знову відростуть, правда, трохи менші.

Чудовисько підтвердило й обидві голови відрубали. Від тимчасово одноголового дракона знахарка пішла до пораненого. Поки вона оглядала його й призначала лікування, до зброєносця підійшли двоє дівчат:

— Ми — сестри, Єлизавета та Дженхен. Дракон викрав нас далеко звідси. Ми не зможемо повернутися додому. Чи не можна нам приєднатися до вас із благородним лицарем?

— Добре, — відповів Філіп та дав їм трохи грошей, — але спершу купіть нові сукні. Бо ваші за час полону так порвалися та попсувалися, що ні на що не схожі.

Дівчата купили простенькі платтячка й повернулися до хижки. Єлизавета доглядала за пораненим, Дженхен варила їсти, прала та прибирала. Філіп відправив до королеви-матері врятованого від розбійників купця з листом. Спостерігаючи за дівчатами, він запідозрив, що вони — не сестри. Але підозри тримав при собі. Бо ж і він з господарем видавали себе за інших людей!

Коли рана вже майже затягнулася, прискакав утомлений купець із листом матері-королеви. Вона писала: «Любий Філіпе, сподіваюся на швидке видужання мого сина й нашого короля. Народ цікавиться, куди він пропав. Герцог Люгер розпускає чутки, що я отруїла Адальберга, щоб сісти замість сина на трон. Схоже, канцлер йому підіграє. Я нікому не вірю й не покидаю палацу. Вірні благородні мужі та стражники оповідають лихе. Чекаю вас удома!»

Зброєносець побіг з листом до господара. Той миттю зібрався в дорогу. Замість кольчуги одягнув (бо рана ще турбувала) куртку без рукавів, пошиту з драконової шкіри (її зняли з відрубаних голів жителі села й пошили куртку на знак вдячності). Узяли коней, на яких привезли розбійників у село. Наняли семеро озброєних провідників, бо зброєносець остерігався, що герцог Люгер влаштує засади на дорогах до столиці. Дали коней і двом дівчатам — Єлизаветі та Дженхен: першу вподобав король, другу — Філіп.

Тимчасово одноголовий дракон йшов у хвості кінного загону. Тепер він корився наказам короля та Філіпа.

Хитрий герцог справді виставив засади на короля на усіх дорогам до столиці. Але, коли слуги герцога побачили кінних, за якими покірно тюпав дракон, вони не наважились підійти й не дізналися, що король був серед цих мандрівників.

— Я кохаю тебе, — говорив тим часом удаваний Генріх Залізногрудий до Єлизавети, — але боюся пропонувати тобі руку та серце. Бо я — бідний лицар, у мене немає багатств чи земель, тільки меч та походи за здобиччю та славою.

— Я кохаю тебе, мій рятівнику, — відповідала йому Єлизавета. — Мій батько провів половину життя у походах, я звична до цього.

Коли загін прибув до столиці, там панував хаос. Крикуни закликали підтримати герцога й штурмувати королівський палац. Між городянами спалахували бійки. Але поява кінників, за якими покірно йшов дракон, припинила ґвалт.

— Я знаю — це лицар Генріх Залізногрудий! — закричали у натовпі, — це він переміг та полонив дракона!

— Наш король пропав! Оберімо лицаря королем!

— Ура! Хай живе король Генріх!

Сторінки: 1 2 3 4 5 6

Похід за щастям

Гості з Запоріжжя

Похід за щастям

Як посварились їжак, заєць та кріт

Новіший допис

Надіслати коментар

<-- -->