Допитливий цуцик Рудик

Рудик і кактус

Після історії з бджілкою Рудик на квіточки з обережністю дивився. Та все ж його допитливість нікуди не зникла. Таким він народився, таким і зостався.

Й ось одного літнього ранку покликала Ганнуся песика з собою в крамницю. Новий вазон вибирати — подарунок Ганнусиній мамі на день народження. Вибрали гарненький такий, зелененький, навіть без квіточок. Трішки дивний, але головне, щоб мамі сподобався.

Увечері прийшли гості. Ганнуся також привітала мамусю, подарувала вазон і малюнок, на якому себе з Рудиком зобразила. Цуцика аж розпирало від гордощів. Начебто він сам уродинник.

Усі пішли до столу, а подарунки у спальні залишили. Ну й Рудик, звичайно, пішов подарунки оглядати Красиві, з бантиками, в обгортках кольорових. О, тут і парфуми, і картина, і речі якісь. А на столику вазончик стоїть, той, що вони з Ганнусею вибирали. Квіточок немає, бджілки не літають. Лапкою можна торкнутись.

«Ой, та що це таке?! Боляче! Вазончику, ти чого колешся? Ось тобі! Ой, болячее-е!!!» — скиглить Рудик. Не знав бідолашний, що вазончик цей кактусом називається. І колючки гострі має. 

Гості прибігли, Рудика жаліють. Погано цуцикові, лапи болять, колючки глибоко залізли.

Прибігла Ганнуся. Зрозуміла Рудикову біду, колючки витягає, песика обіймає. Та й злиться на нього: не можна бути таким допитливим, бо ж не раз від цього страждав.

Образливо Рудикові, та нічого не вдієш, сам винен.