Допитливий цуцик Рудик
Як Рудик із дому пішов
Одного не дуже гарного дня вирішив Рудик піти з дому. Набридла йому та вся наука: на диван не лізь, з брудними лапами в хату не заходь. Все «ні» та й «ні». Навіть їсти у спальні не можна.
І вирішив він жити на вулиці. Цуцик часто заздрив тим псам, які блукали вулицями, адже ніхто їх нічого не вчив, не сердився на них. Бігають собі за горобцями цілий день, сплять тоді, коли хочуть, їдять там, де хочуть. І взагалі, що хочуть, те й роблять. Тому вирішив Рудик, що він уже дорослий і знає, що йому можна, а що — ні.
Ганнусина мама вранці виносила сміття, і Рудик тихенько за нею вискочив. Ніхто й не помітив цього. Песик побіг до парку. Цілий день пробігав за метеликами й пташками. А ввечері відчув голод. Але їсти ніхто не принесе, треба самому шукати. Пішов до смітника, шукав-шукав, та тільки пів сосиски знайшов, і то не дуже свіжої. Перекусив і вирішив, що наступного дня полюватиме.
Ось і вечір наступив. Метелики полетіли кудись, пташки у гніздах спати полягали. Пора вже й собі нічліг шукати. Вирішив Рудик під кущиком лягти. Холодно, комарі спати не дають, та якось задрімав. На світанку прокинувся, ще поспав би, та машини їздять, шумлять, спати не дають. У животі бурчить.
Пішов Рудик харчі добувати. Бродив, стрибав, вишукував, але тільки шматочок черствого хліба знайшов. Взагалі-то песик не звик хліб їсти, та сьогодні й цей шматочок смакував більше, аніж ковбаска.
Перекусив Рудик і пішов далі — місто вивчати. Очі злипаються, їсти хочеться, навіть метелики та пташки не тішать. Та що вдієш? Раптом бачить: йде назустріч дівчинка з песиком. Песик весело підстрибує, дівчинка усміхається. Сумно стало Рудикові. Так додому захотілося, до Ганнусі.
Ні хвилини не думаючи, побіг цуцик додому. Сів перед дверима, чекає, може, хтось відчинить. Ганнусин тато саме з дому виходив, двері відчинив, а на порозі — Рудик. Скільки радості!!! Песик одразу до мисочки. Все з’їв і ще попрохав.
Більше цуцик Рудик із дому не йшов і Ганнусю слухався. Адже подорослішав і порозумнішав.
