Допитливий цуцик Рудик
Рудик на виставці собак
Якось Ганнуся проговорилася, що у вихідні підуть вони на виставку собак. Рудик з нетерпінням чекав тих вихідних, що ні смачна кісточка, ні прогулянки в парку не були йому милі.
У суботу зранку Ганнуся з татком, гарно вдягнені, взяли Рудика на повідець і повели його на виставку. На інших песиків дивитись, досвіду набиратись. Бо дівчинка вирішила Рудика виховувати, чемпіона з нього зробити.
У виставковому центрі світло й шумно. Цуцик спочатку навіть злякався і хотів надвір утекти. Та Ганнусин тато взяв його на руки та заспокоїв.
– Дивись, Рудику, яка тут краса! – сказала Ганнуся і підбігла до двох болонок-блондинок у капелюшках з бантиками.
«Так, краса, — подумав песик. — А як молоко пити в цих капелюшках? А в пісочку як лежати? А за горобцями як бігати? Ну, ні. Я якось і без капелюха обійдусь», — вирішив.
Вони довго гуляли, підходячи то до серйозного дога, то до сміхотливого чихуахуа, то до вихованої такси. Усі песики сиділи спокійно, чітко виконували вказівки своїх господарів. Тато сказав, що для цього потрібно вчити своїх улюбленців не день і не два, а роки.
Рудик уже цього не чув. Він заснув у тата на руках. А снились йому болонки-блондинки, дог і такса. Усі вони бігали, стрибали на заквітчаному лужку. І Рудикові здавалося, що це найщасливіший день їхнього життя. Адже волю ні за які медалі не купиш. Чи не так?
