Плаксива Настуня

Вона відразу відчула під ногами м’який килим із сухого листя. А коли очі звикли до темряви, Настуня побачила велику кімнату. У ній, разом із дитячими ліжечками, столиками, стільчиками, іграшками, книжками було те, що зазвичай в кімнатах знаходитись не повинно: пісочниця, гойдалка, карусель, висока гірка у вигляді ракети і таке інше. Та найбільше Настуню вразило те, що тут стояв такий безлад, ніби щойно по цій кімнаті пронісся буревій.

− Ой, лишенько! Хто ж це накоїв? − прошепотіла Настуня, взявшись за голову.

− Ми! − почула вона відповідь і побачила поруч із собою чотирьох хлопчиків і трьох дівчаток. Всі вони стояли в рядочок, з цікавістю розглядаючи незнайомку.

− Познайомся, Настуню − це твої нові друзі, − сказала королева Нюня. − Ось цих двох хлопчиків звати Хлипчик і Хнюпик, вони брати-близнюки. Цього хлопчика звати Сумко. А цього − Нитик. Дівчатка звуться Плакса, Вереда і Скигля.

Королева по черзі клала свою руку на голову дитини, ім’я якої називала. Мабуть, вона це робила для того, щоб Настуня швидше запам’ятала, як кого звуть.

«Які дивні імена» − тільки і встигла подумати Настуня.

− Давайте будемо гратися! − раптом  пропхинькала Скигля.

− А я вже не хочу гратися. Я хочу спати! − заголосила Плакса, і дрібні сльози бризнули з її очей.

− А я не хочу ні спати, ні гратися! Мені все набридло! − топнула ніжкою і відкопилила нижню губу Вереда.

− Ну давайте пограємося! Ну давайте ще хоч трішки пограємося, − смикав Нитик за рукав плаття Вереду.

Хнюпик з Хлипчиком розгублено переглядалися, шмигаючи носом та надуваючи щічки: «А що ж нам робити? А що ж робити нам?».

Тільки Сумко не став сперечатися. Він, безнадійно махнувши рукою, сів на пеньок, який знаходився неподалік, і тихо зітхнув.

− Подивись, Настуню, як вони всі схожі на тебе! Так само ображаються і насуплюють брівки, вередують і надувають щічки. А як гарно вони кривлять ротика, коли плачуть, − і королева Нюня від задоволення склала на грудях долоні човником. – Я впевнена, вам буде добре разом!

«Ні, я не хочу бути такою, − подумала Настуня і часто-часто закліпала очима, проганяючи непрошені сльози. − Адже я й справді стану на них схожа, якщо почну зараз рюмсати!». І Настуня посміхнулась.

Діти перестали сперечатись і уважно подивилися на незнайомку.

− А чого це ти з нас смієшся? − невдоволено запитала Плакса, і вже збиралася розплакатись, та Настуня її запевнила:

Сторінки: 1 2 3 4 5

Плаксива Настуня

Гриць і Змієва гора

Плаксива Настуня

Казка про Щастя і Нещастя

Новіший допис

Надіслати коментар

<-- -->