Плаксива Настуня
− Не хо-о-очу! − перервав Миколчині мрії Настусин плач.
Але несподівано заграла музика, і Надія Петрівна, музичний керівник дитячого садочка, покликала всіх на ранкову зарядку. Діти, весело перегукуючись, побігли на спортивний майданчик. Поплентала за ними і Настуня, невдоволено насупивши брови і тримаючись за руку Олени В’ячеславівни.
Потім був сніданок. Настуня, підперши голову рукою, так сумно дивилася в тарілку з кашею, що помічник вихователя Катерина Іванівна сказала: «Настуню, доїдай швидше свою кашу, бо вона від твого погляду скоро скисне». Всі діти засміялися. Лише Настуня ще більше надула губи.
Після сніданку Олена В’ячеславівна проводила заняття з математики та малювання.
На занятті з математики діти вчилися рахувати зайчиків. Веселі паперові вухані то ховалися за пеньочком, то визирали звідти, привітно махаючи лапками, ніби запрошували всіх присутніх пограти разом з ними. Потім діти, по черзі, пригощали іграшкову білочку горішками і рахували, скільки горішків вона віднесла у дупло, а скільки залишила, щоб забрати їх наступного разу.
На занятті з малювання Олена В’ячеславівна вчила дітей малювати метеликів. Настуня теж, висунувши кінчик язика, дуже старанно виводила пензликом кольорові крильця. Метелик у дівчинки вийшов такий гарний, що здавалося, зараз пурхне і полетить на вулицю, де навкруг дитячих майданчиків майорять запашні квіти.
Після занять вся група вийшла на свіже повітря, щоб пограти у рухливі ігри.
Було так весело, що Настуня зовсім забула про сльози і з задоволенням бігала та сміялася разом з друзями.
По обіді у дитячому садочку настала тиха година, і дітки почали швиденько вкладатися у свої ліжечка, щоб трішечки відпочити. Тільки Настуня все пхинькала і пхинькала, що вона зовсім не хоче спати. Та невдовзі її теж зморив сон.
Прокинулась дівчинка від дивного шарудіння. Їй здалося, ніби десь поруч падає сухе листя. Настуня відкрила очі і ледь не зойкнула від несподіванки – просто перед нею стояла справжня королева. Вона була дуже струнка, у довгому, аж до самісінької підлоги платті, оздобленому білими мереживними хустинками. На голові у королеви виблискувала мільйонами великих і маленьких краплин чудернацька корона.
Настуня повернула голову ліворуч, потім праворуч і побачила, що всі діти сплять.
− Ти хто? – пошепки запитала Настуня.
