Плаксива Настуня
− Я − королева Нюня, − лагідним голосом відповіла гостя і зашаруділа накрохмаленим платтям. − Я вже давно спостерігаю за тобою, але так гарно, як сьогодні, ти ще ніколи не плакала. Тому я особисто запрошую тебе бути почесною гостею у моєму королівстві.
Дівчинка не зовсім зрозуміла, що має на увазі королева, але запрошення прийняла. Вона ж ще ніколи в житті не бачила справжнього королівства, а тут випадає така нагода! Настуня тихенько встала з ліжечка і попрямувала слідом за ЇЇ Величністю.
Коли вони вийшли на ґанок, королева Нюня відчепила від свого плаття одну хустинку і поклала її Настуні на плечі. Потім обережно зняла з корони кілька краплин і бризнула ними на дівчинку. Враз маленька хустинка перетворилась на великі мереживні крила.
− Лети за мною, − тим же лагідним голосом мовила королева.
Настуня змахнула крилами і відчула, що може летіти! Було трохи лячно, адже вона ще й не літала ніколи. Хіба тільки уві сні… Мама їй розповідала, що коли діти уві сні літають − це означає, що вони ростуть. «Але ж я не сплю», − подумала Настуня, все вище і вище піднімаючись над землею.
Вони пролетіли над містом, потім покружляли над лісом і почали опускатися вниз.
Незабаром Настуня відчула у себе під ногами тверду землю. Великі крила відразу ж перетворились на маленьку мереживну хустинку, яка знову зайняла своє місце на платті у ЇЇ Величності.
− Ось ми і вдома, − сказала королева, поправляючи корону, що трохи сповзла набік від поривів вітру під час польоту. Вона обняла Настуню за плечі і підвела до старого дуба, в якому, майже над самою землею, роззявило свого чорного рота величезне дупло. Потім взяла дівчинку за руку і піднялася з нею по товстому корінню розлогого дерева, як по щаблях, угору до дупла.
Біля входу в дупло Настуня зупинилась. Там, всередині, було зовсім темно. Дівчинці стало боязко і вона зробила крок назад. “Невже тепер справжні королеви живуть не в розкішних замках, а у дуплах дерев?” – трохи розчаровано подумала Настуня, і вже хотіла було відмовитись від запрошення. Та королева Нюня, ніби прочитавши її думки, мовила:
− Не бійся, тобі тут сподобається! У моєму королівстві живуть точнісінько такі ж хлопчики й дівчатка, як і ти. Їх ніхто не змушує ні спати, ні їсти, ні ходити до дитячого садочка. Не треба тут застеляти ліжечко і чистити зубки. Навіть кіски можна не заплітати, якщо тобі цього не хочеться.
− Оце так королівство! Дива та й годі! − подумала Настуня і обережно ступила в середину дупла.
