Агрибос і Ко

— Потрібно сховатися так, щоб мене ніхто не помітив.

Ибут злегка покотився ліворуч.

— Ой як страшно стало. А головне, ще нічого не трапилося.

Йому було дуже страшно, тому він вирішив заплющити очі.

— Хто вимкнув світло? — раптово вигукнув Ибут — А, це ж я очі заплющив. А так темно було, що навіть ще страшніше стало.

Ибут обережно підвівся.

— Ой, здається я вступив у якусь невеличку калюжу з дуже знайомим запахом. Добре, що то не я її залишив. Чи все ж таки може і я!?

Ибут почав винюхувати незнайому речовину.

— Мабуть, таки то був я! Але «я» не тоді, коли підвівся, а «я» тоді, коли заплющив очі.

Ибут знову скрутився в клубочок та покотився праворуч. Але так, як до цього він злегка розвернувся поки винюхував калюжку, то це праворуч стало попереднім ліворуч.

— Цікаво, як там Тахталь? Чи довго йому ще? Цікаво, а що він робить? Може піти позаглядати? Чи краще сидіти на місці?

Він знову присів тяжко зівнувши.

— Ех, так багато запитань, що аж в думках запаморочилося.

В цю мить задзвонив будильник Агрибоса. Ибут аж підскочив від неочікуваного звуку. Його погляд зосередився на Тахталю який із маленьким м’ячиком вискочив з клітки хом’яка. Вискочив і подався у невідомому напрямку. А точніше до кімнати господарів.

«А як же я?» — подумав Ибут. Подумав та й побіг слідом.

І поки Агрибос думав про свято та подарунок, поки ходив до Сафолини та намагався її розбудити, Ибут та Тахталь думали як їм непомітно залишити кімнату господарів. Адже незабаром вони також прокинуться і тоді буде дуже багато запитань.

— І чому ти зайшов саме до цієї кімнати? — схвильовано прошепотів Ибут — Та ще й з м’ячиком Айка?

— Тобто, м’ячиком Айка? — здивувався Тахталь.