Агрибос і Ко
І от, десь посеред темної кімнати, Агрибос вмовляє Сафолину прокинутися.
— В останнє попереджаю, якщо ти зараз не прокинешся, то я вкушу тебе за ліве вухо. І я не жартую. Ти ж знаєш, я не вмію жартувати. На рахунок три. Сафо, попереджаю, готуйся, один, два… Сафо, ти чуєш мене? Кажу, що вкушу на рахунок п’ять. Починаю відлік: один, два, три, чотири… Сафо…
Хом’як відкрив рота, але вкусити не наважився.
— От поки ти спиш, хтось втрачає хвилини свого свята. І подарунки. Особливо мій. Цікаво, а що я приготував?
Поки ніхто не бачить, а точніше поки не бачить Сафолина, Агрибос вирішив відкрити коробочку, щоб поглянути, що ж то за подарунок. Та в цю мить кролиця розплющила очі й мовила:
— Я все згадала! Сьогодні ж День Народження Айка!
— Ти все пригадала ще декілька хвилин тому. А потім заснула. — сердито промовив хом’як.
Та Сафолина вже ніби й не чула слів товариша. Її погляд загострився на розв’язаному бантику та майже відкритій коробочці.
— Ти що, хотів відкрити подарунок? І тобі не соромно? — обурилася кролиця.
— Ти все неправильно зрозуміла. Просто бантик розв’язався, а я хотів його зав’язати.
Сафо звісно ж не повірила Агрику тому й вирішила забрати коробочку з лапок хом’яка, та той чомусь міцно її тримав. Кролиці навіть довелося смикнути коробочку, щоб забрати. Та Агрик все одно не відпускав. Тоді зайчиха смикнула ще сильніше і квадратна коробка вилетіла з лап хом’яка та влучила прямісінько у папугу Го який в той час лише встиг вигукнути “ШТАНГА”.
Папуга впав на підлогу. Поряд впала і квадратна коробочка яка від удару розкрилася. Ох і здивувалася Сафоля коли зрозуміла що коробочка була порожня. Та ще більше здивувався хом’як.
— Не зрозумів! — стривожено мовив він — Я хоч і не пам’ятаю, що то був за подарунок, але я впевнений на сто відсотків, що він там був!
Агрибос був збентежений, адже зовсім не розумів куди подівся подарунок. А подарунок зник. Точніше, його поцупили.
Десь за годину до того, як задзвонив будильник в Агрибоса, мармозетка, на ім’я Тахталь та цукрова сумчаста летяга Ибут, як завжди вирішили підживитися. Бо ж вони люблять попоїсти. Багато попоїсти. Особливо вночі, коли всі сплять. А от порожній шлунок не спить. Тож, Тахталь хотів чогось смачненького, а Ибут просто йшов слідом. Він завжди ходить слідом. Бо ж вони є найкращими друзями. Друзями які ніколи не сварилися. Хоча ні, все ж таки було в них одне невеличке непорозуміння. А все через те, що Ибут з’їв банан Тахталя. Принаймні так вважав сам Тахталь. Ибут, звісно ж, всьому заперечував, але той і слухати не хотів. Мовляв, що якби він з’їв його улюблені ласощі, то також не зізнався.
