Агрибос і Ко

— Тю, ти що не знав? Це ж улюблений, викрадений Агрибосом, давно загублений м’ячик Айка.

Ибут виглядав дуже стривожено. Здавалося, що в такій поганій ситуації він ще ніколи не був.

— Он воно як! Добре що я помітив напис на коробочці й вирішив викрасти лише подарунок. Бачиш який я молодець!

— Молодець? Ти хоч уявляєш що з нами тепер буде? Айк подумає, що це ми його поцупили. А тепер здогадайся, що він з нами зробить, коли вирішить, що м’ячик був увесь час у нас? Не бачити нам нічних прогулянок та смачної їжі.

Ибут сказав саме «смачної їжі» тому, що вночі, їжа, чомусь набагато смачніша аніж вдень. І так вважав не лише Ибут. Так вважали усі маленькі мешканці будинку.

— Тю, та не хвилюйся ти так. Якби ми викрали коробочку, то тоді було б набагато гірше. А так, в нас є шанс все виправити. Зараз непомітно повернемо подарунок і все буде добре. — підбадьорив товариша Тахталь.

— Аби ж це так легко було зробити як сказати.

— Так, зробити буде не просто. Але реально. І я, здається, придумав як. Ти залізай в господарів капець й сиди тихо. А коли тебе впіймають, то вигукнеш «Сюрприз». А до того часу, щоб ні звуку!

— В якому сенсі упіймають? — не зовсім зрозумів Ибут.

— Мовчи сказав! Залізай та сиди тихо!

Ибут заліз в капець й лапками прикрив рота, щоб випадково нічого не мовити. Потім зажмурив очі й тими ж самими лапками затулив вуха. Щоб раптово нічого страшного не почути та не побачити. Та від того що він нічого не чує та не бачить, йому стало дуже страшно. Тому Ибут розплющив очі й знову притулив лапки до рота.

Тахталь підтягнув капець до дверей й через щілину спостерігав за збентеженими побратимами які щось з’ясовували.

— Ні, Агрику, це погана ідея! — зауважила Сафоля.

— А мені здається навіть дуже чудова. Коробочка для подарунка також подарунок. — заперечив їй хом’як.

— Агрику, порожня коробочка це не подарунок. Там повинно щось бути в середині.

— І що, наприклад?