Агрибос і Ко
— Не знаю, що ти там замислив, але краще переосмислити та прийняти правильне рішення.
— Не бійся, мої рішення завжди правильні! Ходімо.
Ибут поглянув на блискучу мисочку собачки, яка блищала як роса на сонці й надув свої маленькі щічки.
— Знов нічого не залишив! — він почесав свого животика й пішов слідом за товаришем продовжуючи розмову — А довго я ще смакуватиму порожньою тарілкою?
— Мій банан багато для мене значив. Тому, навіть не починай.
— Та не їв я твого банана. — обурився Ибут.
Та на жаль, Тахталь проігнорував слова товариша. Адже кому потрібні слова, коли мова йде про тортик?
І от, поки Агрибос міцно спав, ці двоє вирішили проникнути до його клітки та скоїти страшний злочин. Точніше Тахталь вирішив, а Ибут погодився.
— Ти стій на варті, а я піду за подарунком.
Тахталь потер лапки й зажмурив очі. Так би мовити, налаштовувався на серйозну справу.
— А може навпаки? — запропонував Ибут.
— Ну добре. Я піду за подарунком, а ти стій на варті.
Ибут замислився притуливши лапку до підборіддя. Він не зовсім зрозумів, що саме змінилося в словах товариша, але якісь зміни він почув. Тому й погодився. Тож, подався Тахталь за подарунком, а Ибут лишився чатувати.
— І чому мені завжди доручають найскладніші завдання? А якщо мене хтось помітить? Хто дивитиметься за тим, щоб мене ніхто не помітив?
Промовив Ибут обійнявши лапками самого себе. Йому було дуже лячно.
— Це ж якщо мене помітять, то сваритимуть. А якщо сваритимуть, то я буду плакати. А я ж не люблю коли мене сварять. Ніхто цього не любить.
Він скрутився в клубочок й ледве не розплакався. Його очі наповнилися краплинами сліз, а вушка скрутилися в трубочку немов пожовкле осіннє листя.
