Агрибос і Ко
Та після слів хом’яка Сафолина впала в прірву. Точніше, вона замислилась, але вираз її обличчя виглядав так, як ніби вона провалилася до глибокої прірви й повільно летіла, тобто падала.
— То «День Н.» та твій подарунок якось взаємопов’язані! — загадково мовила кролиця.
— Ну звісно, «День Н.» це ж День Народження! — пояснив хом’як.
— Точно. І як я раніше про це не здогадалася. А я ж пам’ятала, пам’ятала і забулася.
— Так, День Народження. От тільки в кого? Можливо в тебе?
Агрибос знову промовив з натяком. Бо ж якщо Сафоля чогось не пам’ятала, то це не означало, що те про що вона забула, не може відбутися саме з нею.
— Згадала! — радісно вигукнула кролиця — Ти ж мав раніше прокинутися, щоб мене розбудити, щоби ми разом привітали… а я ж і спати не лягала, бо знала, що щось піде не за планом… а я ж й на папері написала «День Н.», щоб і самій не забути про народження…
— Народження кого? — з нетерпінням поцікавився хом’як.
Та Сафолина не змогла відповісти, бо ж усю ніч не спала і тому миттєво заснула.
І поки Агрибос намагався розбудити подругу, у сусідній кімнаті прокинувся сірий папуга Го. Точніше, він ще спав, але інтуїтивно вигукнув своє найулюбленіше слово «Г-о-о-о-л!». А вже після того, як голосно закричав то прокинувся. Мабуть, таки злякався якогось крику.
— Де я, де я? — поцікавився Го — А, точно-точно, в себе вдома-дома, у своїй клітці-клітці, на своєму ліжку-ліжку. А хто ж забив гол хто?
Папуга замислився, а потім зрозумів, що все то йому наснилося. Тому ліг далі спати. Але не заснув. Бо ж постійно виляло в думках надокучливе, але в ту ж мить неперевершене слово «гол».
— Таке не може-може просто так наснитися! — затвердив він — Мабуть, хтось десь грає-грає у футбол, а я в цей час пропускаю цю гру пропускаю. Потрібно знайти того хто грає-грає та хоча б рахунок дізнатися, бо ж точно не засну-засну!
Го був шанувальником футболу. Він часто разом із господарем переглядав різні матчі по телевізору. Тому, з цікавості, він пішов на звук, бо ж можливо десь хтось і дійсно грав у футбол. Тихо пішов. Щоби ніхто не почув. Та так, як ходить Го, не ходить ніхто. І як би він не намагався це робити тихо, все одно всі чують його кроки, а точніше тяп-тяп-тяп-тяп-тяп. Тому, після декількох своїх “тихих” кроків, Го, вирішив попрацювати крилами.
