Казки для дітей
Людонька часто хворіла, піде два-три дні до дитячого садка і щоки палають. Не від радощів, а від високої температури. Отже, лікуватись тепер два-три тижні. Її матір не могла працювати, треба доньку лікувати, чаєм з варенням відпоювати. Працював один батько, його заробітна плата ледь покривала витрати. Щоб смачно всіх нагодувати, треба пофантазувати, кожен день щось вигадувати. Полуденне сонце нагадувало про час обіду. Мати разом з Людонькою принесли додому хлібину: вона була ще тепла і пахла на всю кухню. — Хочу скуштувати, — дівчинка торкнулася пальчиком рум’яного хліба. На вулицю Людонька вийшла...
Речі було зібрано, як попереджували в новинах. — Небагато, — констатувала бабуся. Вона була, прискіпливою жіночкою, мала фах інженера-конструктора, на пенсії малювала абстрактні картини та планувала ландшафт ділянки саду біля своєї хати в селі. Тут і яблунці місце знайшлося. — Онука зрадіє, коли приїде відпочити до мене, яблучок поїсть — втішалася подумки цілий рік. Але онучка з дочкою приїхали раніше. З “тривожною” валізкою. Речей було небагато: валіза і сумочка з ліками. — Бомблять, — з порогу видихнула дочка,— бери паспорт, мамо, їдьмо. Брали воду, документи. Брали необхідне, навіть менше. Жінка,...
Маленький, а тому й беззахисний котик виглядав зі свого сховища на вулицю. Сьогодні він ще нічого не їв. Кожного разу серденько кошеняти швидко-швидко стукало, коли він вибігав на «полювання». Це відбувалося, коли тітка Варвара з першого поверху виносила тарілку на двір, щоб підгодувати беззахисних тварин. Прибігали жувати коти-брати, а потім крихти дзьобали голуби. — Чорний, чорний під лапами не вештайся, тітка в прикмети вірить, тобі миску не довірить, може потім поїси! — кричали коти — зовсім не брати — кошеняткові. Про те, що в них була одна кішка-мама вони не...
Жив собі на фермі Віслюк. Він дуже любив дивитися на небо. Ввечері він роздивлявся зорі, що перлинами розсипалися по глибокому, немов колодязь, полотну небес. А вдень — Віслюк дивився на м’які перини хмар, і найбільше в житті мріяв піднятися до тих хмаринок і покататися на них. Усі мешканці ферми сміялися з безглуздої мрії Віслюка. Одні казали, що негоже віслюкам літати по небу, а інші відповідали, що це просто неможливо, бо хмари, то лише повітря, що нагадує туман. Та Віслюк їх не слухав і продовжував замріяно роздивлятись небо. Але він не...
Поросятко весело гасало на галявині. Йому подобалося все! Синє небо. Зелена трава! Смак білого гриба і гудіння джмеля! Велика калюжа і власні яскраві смужки вздовж тіла! Йому подобалося з вереском бігти за мамою-Свинкою, крутити куцим хвостиком і пхати свого п’ятачка в усе, що зацікавило. — Будь охайнішим! — казав Поросяткові тато-Вепр, — Ти дивись, як всю галявину перерив. А з’їв, лише кілька жолудів! — Бруднуля, — робила Поросяткові зауваження мама-Свинка, — вже й колір твоїх смужок не розібрати! Знов тебе відмивати доведеться… — Подивись на Оленятка! — гримав тато-Вепр, —...
Кінець літа. Кущі рясніють від стиглих лісових горіхів, в траві повно грибів, на ялинках почали темніти-визрівати шишки. Тепло… А маленькій руденькій білочці не тепло. Їй – спекотно! Це ж скільки ж до осені треба встигнути заготувати. Скільки треба зібрати горіхів, грибів, ягід, щоб взимку мало Білченя чим харчуватися! Скільки разів метнутися рудою блискавкою вгору і вниз! Скаче Білочка. Готується до холодів. «Прийде зима – все на користь буде!» – думає. І знову: вгору – вниз! На ліщину – під березу! Там – горішок зірве! А он де – грибочок знайде. ...
Зайчисько захворів. Він лежав під кущем ліщини і тремтів. Ні, не так. Він – трясся. Тряслися зайчикові лапи. Тряслася зайчикова спина. А особливо сильно тряслися зайчикові вуха. Навіть кущ ліщини – і той трясся разом з заячими вухами. Маленьке тільце то відчувало жар, то обливалося холодним потом. Хвороба… — Що з тобою? — спитав Їжачок, побачивши Зайця, — Ти, наче хворий. Лихоманить? — Не знаю! Весь трясуся. Зуб до зуба не попадає, — відповів Зайчик. — Це вірус! Ти, мабуть, від когось заразився, — впевнено заявив Їжачок. — Точно! –...
