Казки для дітей

Мирослав натискав кнопку дзвінка, навіть через двері було чути, як цей дзвіночок сповіщає про прибуття гостя. Богданка відкрила майже одразу, вона була сьогодні навіть вище за хлопчика. — Оце ти за ніч так підросла? — аж закашлявся від несподіванки Мирославчик. — Еге ж — виросла, аж на висоту моїх ковзанів! І після цих слів обидва дивилися на ноги дівчини, які були взуті у білесенькі новесенькі ковзани із золотими сніжинками. — Яка краса, Богданко! — А головне, що я в них завтра буду кататися! Ти знаєш, що в місті на цілий місяць відкривають льодовий майданчик біля головної...

Обидві матусі: мама Яна і мама Ліна поверталися разом і ледь протиснутися у двері парадного входу багатоквартирного будинку в якому мешкали, тому що виконували спільний план: запастися продуктами на свята. Вони робили це вже не вперше, бо коли робиш такі закупки заздалегідь, неодмінно щось з’їси, а як потім готувати? Не вистачить продуктів для начинки в пиріжки, смачну кутю і салати. – На свята будемо стільки всього готувати, тож добре, що прикупили напівфабрикати, я вареників із сиром сьогодні наварю, – хвалилася мама Яна. – Гарна пропозиція і я свою морозильну камеру...

— Мамо, у Богданки завтра день Народження, допоможи її здивувати, — з порогу заявив Мирослав. Він саме повернувся зі школи, де їх клас брав участь у передноворічному концерті. Тому він сьогодні емоційно все сприймав, наче наповнений лавою вулкан. І поки мама не відреагувала своєю відмовою, швидко продовжив: — Отакий пиріг їй зроби! — і широко розкрив руки, підбіг до мами та обійняв її. — Тут у мене два питання до тебе, по-перше: зможе розміститися отакий “Його величність Пиріг” у нашу стандартну духовку і друге: думаєш велике коло пирогове дорівнює моїй талії, якщо вимірюєш їх однаково?...

Сюрпризи повинні бути неочікуваними. Дива починаються, коли добра у твоєму серці настільки багато, що воно ллється по всьому місту, як казкова каша з чарівного горщика. Добро породжує добробут в наших сім’ях. Поки мами домовлялися телефоном і вирішили придбати квитки на кінопрем’єру “Муфаса: Король Лев” собі й дітям, Мирослав з Богданкою після занять вирішили влаштувати мамам солодке життя. Це був сюрприз їхнім мамам: купити смаколики та принести додому дарунки.  — Завчасно ми про це подумали й тепер на будь-які цукерки вистачить, — радів Мирослав. Монети в його кишені весело дзеленчали, тому що...

Мама Яна і мама Ліна спілкуються вдень по відеозв’язку, поки діти на заняттях:  — А моя Богдана каже сьогодні: “купи капібару, купи капібару”, вже й не знаю, що робити з цим. Не в планах такі подарунки, тому що взяти в дім тварину — це взяти на себе велику відповідальність за інше життя. — А ми в дитинстві були не такі? Пам’ятаю, казала мамі весь час: “купи слона — купи слона”, а я слона того зовсім і не хотіла придбати. Щоб мама не відповідала, я повторювала її слова і знов додавала:...

Таксі зупинилося. Мама і Богдана вийшли біля під’їзду. Але не встигли увійти в дім, тому що Богдана побачила ялинку, яка впевнено крокувала їм назустріч. — Мамо, поглянь: дерево від господарів утікає, точно не хоче, щоб його в дім занесли. — Та хочу я, хочу, — голосом Мирослава відповіла ялинка. А ось і сам хлопець показався з-за пухнастих гілочок. Він зупинився. Вдвох з мамою вони придбали додому ялинку. — А ми також за ялинку, тільки штучну та з білими голками, — поставили вже, похвалилась Богдана. — А ми сьогодні вирішили, купили,...

За годину після цієї розмови дзвінок біля дверей квартири зацвірінькав. Мама Яна відчинила і привітала гостей: Мирослава з його мамою.  — Мене звати Ліна.  — На честь славетної поетеси назвали, — пояснив Мирославчик. — Добрий вечір, дозвольте з вами повечеряти? — в її руках був святковий солодкий рулет. — Не боїтесь калорій? — запитала мама Ліна. — Не боїмося, тому що балетом займаємося, — засміялася Богданка, як гучний дзвоник й узяла солодкий презент. — Чом би й ні, якщо калорії не зайві, дякуємо, проходьте, будь ласка, — мамі Яні гості...

— Гарна в тебе шапка, он як на ній сніжинки блищать! — захоплено промовила Богдана. — А моя мама каже: надінь шапку, надінь шапку. В давнину українці без шапки ніколи на вулицю взимку не виходили: гарна шапка — гордість козака! В народі кажуть, що з усіма труднощами завжди можна впоратися,  шапками закидати. — Так після снігопадів і на деревах снігові шапки, — додала дівчинка. — Це як злітно-посадкова смуга для саней Санти і його оленів. Вони будуть перепочивати на зупинках і далі їхати, щоб і в інших містах дітей привітати....

Сніжинки мчали у великій хмарі, як балеринки на балет. Вони нізащо не хотіли запізнитись. Їх виступ має назву: «Перший сніг», а ми чекаємо на сніг цілий рік. За рік ми дорослішаємо, у чомусь стаємо  мудрішими, інколи робимо помилки, а коли випадає навкруги сніг, то намагаємося почати усе з чистого аркуша. Тому що аркуші також білі, як чарівні сніжинки, що падають в наші долоні. — Спіймала, — радіє Богдана. На її долоньці опинилася сніжинка зі складними візерунками й швидко розтанула. А ті сніжинки, які лягли на рукава її пуховика — залишилися....