Taras

У ті часи, коли по землі ще бігали мамонти, а люди мешкали у печерах та носили замість одягу шкури тварин, жила одна дівчинка, на ім’я Зоря. Вона була весела та непосидюча. Влітку жінки племені збирали ягоди, гриби, коріння та трави, а чоловіки ловили рибу та полювали. Коли приходила зима, плем’я перебиралося жити до великої печери. В цей час надворі все ховалося під густим шаром снігу. Люди плели сітки, шили одяг, робили гачки для риболовлі, різьбили фігурки з бивнів мамонтів, малювали на камінні, співали пісні та виглядали весну. Цього року зима...

Читати далі
  • 21.12.2021

Жили собі три сестрички. Старша дівчинка мала ведмедика, середня — собачку, а у маленької не було улюбленця. Виповнилося Ладусі три рочки й тато, вертаючись з роботи, заїхав у великий магазин. Всі полки там заставлені іграшками. Чого тільки не було: ляльки,  пупси, паровозики, машинки, конструктори, роботи, велосипеди, все, що тільки можливо уявити. На дальній поличці, у куточку, сидів та сумував маленький біленький ведмедик. Люди заходили, обирали іграшки, а на малюка не зважали. Продавчиня тітка Клава хотіла зняти ведмедика з полички та закинути на склад, а на його місце поставити більш популярний...

Читати далі
  • 20.12.2021

Ладуся любила тварин, а найбільше свого песика Гавчика. Вони цілими днями гралися разом, і не було у світі щасливіших друзів. Якось мама відвела Ладусю до цирку. Дівчинці дуже сподобався великий веселковий шатер, спритні акробати, але найбільше вразили дресовані тварини. — Тепер, Гавчику, вчитиму тебе різним фокусам, — виголосила Ладуся. Гавчик привітно замотав хвостиком. Він завжди радів новим забавкам. — Ось п’ять м’ячиків. Дай мені синій, — Ладуся розклала м’ячі й приготувалася навчати свого песика, але той тільки завиляв хвостиком не розуміючи. — Дай синій м’яч, — повторила Ладуся і ручкою...

Читати далі
  • 20.12.2021

Далеко-далеко в чарівному лісі проживає свій вік баба Зима, вона трохи добра й трохи зла, справедлива й сувора, завжди біло-біло у неї надворі. І от сталося так, що  нашу крижану героїню пам’ять підводити стала. Забула вона, що сніг повинен тільки взимку до людей прилітати й стала посеред весни, літа, осені снігом в людей жбурляти. Сильно не налякає, а цвіт у дерев засинає, плодів і врожаю немає. Особливо зайчатам невдача, їх лисиця одразу помічає і швидко наздоганяє. А в маленькій хатинці жила саме зайців  родина: батько, мати й два сини. Побачили...

Читати далі
  • 16.12.2021

Десь поблизу безпомічного села шипіла вогняним голосом війна. Гуманітарна поміч розліталася військовими наметами оборонців. Про тих, хто не зумів залишити свої любі землі, ніхто не подбав. Не до того було – і люди в тилу це добре розуміли. Самі ж солдатики заходили з блок-постів, часом і поранені. Вони просили лише помитися та й перевдягнутися в щось чистіше. А за це, щиро винагороджували людей, коли рибними консервами, а коли й консервованим м’ясом. Наближалася зима. Восени, коли було ще тихо, Микола встиг викопати бульбу, та запасся городиною. Вони залишилися. Тоді була якась...

Читати далі
  • 04.12.2021

То як вони все ж починаються, ці казки? Ах, згадала!..  В одному королівстві, мало хто вже й пам’ятає, в якому, жив-був хлопчина, на ім’я Марк. Йому виповнилося вісімнадцять років, і всім цей вродливий, лагідний на вдачу юнак подобався.  У Марка був маленький друг – гарненьке біляве мишеня з чорними ґудзиками-очима. Звалося воно Дейром, і в цих нерозлучних друзів була таємниця: мишенятко вправно розмовляло людською мовою. Це вміння не раз допомагало їм вибиратися з пригод, в які обоє частенько потрапляли. Якось друзі пішли в ліс на прогулянку. Там, серед могутніх дубів...

Читати далі
  • 29.11.2021

А знаєте яким чином народжуються казки? Як, ви не знаєте? Простіше не буває, чесно. Коли ти поглинаєшся простором прогулянки, не вишукуєш казку – ти просто вітаєшся з мешканцями казки, а вони повсюди. Головне спостерігати за навколишнім середовищем. Але казки рідко блукають серед людей, вони живуть здебільшого в тиші. І коли казочка виформовується, вона відшукує письменника, щиро посміхається і говорить: «А ти не забув мене записати? Я вже доросла, розкажи мене діткам. Вони охоче послухають.» І я, сідаю на травичку, дістаю нотатника і швидко записую те, що мені розповідається. Нещодавно отак,...

Читати далі
  • 28.11.2021

1 — Заморили, Людоньки, голодом заморили, — крик відчаю пронісся і затих. Голодний вихор носився по селу. Він заглядав у кожну домівку, наче хотів зжерти усе довкола. Голодні селяни навіть не запалювали свічок. У темряві молились і лягали спати, благаючи Бога прокинутись зранку. Можливо, наступний день щось змінить. З’явиться їжа? З’явиться  надія. Так хочеться жити, просто жити. Осінь 1932 року. Земля цього року виглядала, як виснажена годівниця, врожай був замалим, щоб задовольнити потребу людей, нагодувати. Нормативи здачі зерна були зависокими для виконання. Влада  не залишила нічого людям. Людей гнали у...

Читати далі
  • 27.11.2021

Якось потрапив маленький їжачок до осіннього саду. Поглянув довкола, а на верхівках дерев червоніють яблука. Та такі гарні, такі смаковиті, що йому захотілося якесь яблучко зірвати. Тягнеться він, тягнеться, а дотягтися не може. «Потрібно вище!» — подумав їжак. А в цей час, неподалік, пробігало зайчисько. Побачив його колючий, та й мовляє: — Зайчику, а зайчику, допоможи мені, будь ласка, зірвати он те червоне яблучко. А я з тобою поділюся. Зайчик відразу й погодився. Мабуть, також був не проти посмакувати смачним яблучком. І от, заліз їжачок на зайця. Тягнуться вони, тягнуться,...

Читати далі
  • 17.11.2021