Жив собі один коник, і був він швидкий, як вітер, а веселий, як сонячний ранок. Одного дня пішов коник у поле пастися. Ось ішов він та йшов, шукаючи найсоковитішу, найсмачнішу травичку, аж незчувся, як забрів так далеко, що й невідомо, де опинився. Озирнувся коник, а його дому та й стежки, якою він ішов, навіть не видно, подивився вперед – аж бачить у долині, між пагорбами, щось блищить. Підійшов коник ближче, та це ж озерце заховалося! Втомлений дорогою і немилосердною спекою, він нахилився, щоб напитися холодної кришталевої води. Аж раптом хтось...
Серед лісу, на долині У малесенькій хатині, На незвіданій землі Жив юнак в однім селі. Змалку був він сиротою. Мав три гроші за душою, Тож пішов юнак по світу В дивних пошуках просвіту. Йшов чи мало, чи багато В вечорі дійшов до хати. Стукнув в двері рази три, Враз з’явилися вітри. Всі чотири прилетіли, Хлопця в хату запросили: — Ну розповідай, юначе, Де, що чув, кого де бачив? Жити далі як міркуєш? Йти куди тепер плануєш? І сказав юнак сміливо: — Якщо вам це так важливо, Йду, куди веде дорога....
Бездонні чорні хмари полонили небо, огорнувши його грозовою павутиною. Морок. Непроглядна темрява, яку, час від часу, турбувала неосяжна блискавка. Пориви вітру хитали дерева, притискаючи їх вершини до землі. Дрібні краплі дощу поступово переростали у люту зливу. У таку погоду навіть найстійкіший птах не зміг би й пів метра пролетіти. Та що там птах, навіть величезному дракону, з розмахом крил в десять метрів, політ здавався б неможливим. Але якщо дуже важлива справа, яка стосується життя чи смерті товариша, то всі ці перепони стануть під силу навіть маленькому кажану. Через поля та...
За темним, дрімучим лісом, на вигорілій від вогню землі, де день був схожий на ніч, а ніч була чорніша за смолу, простяглися землі Темного королівства. А жителями тих земель, були усілякі монстри та нелюди, улюбленою справою яких було вбивство та розповсюдження хаосу. І вели вони війну проти Сонячного королівства. Не один місяць і не один рік тривала бійня між цими двома кланами. Мов вічне протистояння світла та темряви, дня та ночі, сонця та місяця. Та одного разу, королева Сонячного королівства завагітніла. Тоді король зібрав усю свою армію і відвернув атаку...
Зелений диван стояв у центрі кімнати. Його використовували всі мешканці квартири, тому що він був такий зручний, із закругленими формами та м’яким наповненням. Тут кожного дня відпочивав хазяїн квартири, батько частенько лежав з газетою в руках і мріяв. А його діточки, Мила і Ліля, коли приходили з дитячого садочка, могли пострибати на дивані. А диван боявся, що трісне і стане непотрібним. Ввечері бабуся вкладала діточок спати, сама сідала на «зеленого друга» і дивилася своє кіно. А диван все терпів і мріяв. Мріяв вирватися звідси і мандрувати. Прийшло літо. Природа вбралася...
За лісом річка, за річкою поле. За полем гора, за горою ліс. Та такий старий, такий густющий, що навіть сонячний промінь не в змозі пробитись крізь віти дерев. А от, якщо в тім лісі увесь час йти вперед, а біля сторічного дуба звернути ліворуч, то можна потрапити на поляну, посеред якої стоїть засохлий пень. А на тім пню сидить чоловічок, на ім’я Гарсіян, пів метра заввишки, пів свині завширшки. Старичок — круглячок з сивою бородою, довгими вусами та лисою головою. Сидить собі тихенько, перебираючи лісові ягоди. Ті, що вже достигли, з’їдає,...
Було давно це, чи недавно. Десь на незвіданих вершинах, Де солов’ї співають славно, Жила собі одна родина. Турбот було в них забагато, Як зазвичай у всіх родинах. Бо мали чотирьох дівчаток Й бешкетника малого сина. Та довелось одного разу Батькам піти кудись у справах. Дівчаткам видали одразу Горня з намистом на забаву. Малому сину залишили То лук і стріли на потіху. Швиденько з двору поспішили, Не мали й гадки-бо про лихо. Дівчатка порались в господі — Батькам в усьому допомога. Хлопча сиділо на колоді І поглядало...
Мар’яна була дикункою. Ні, вона, звісно ж, знала всі правила етикету, поводження серед людей, зовні мало чим відрізнялася від своїх однолітків. Проте суспільство, великі міста, компанії мало вабили її. Самота, тиша, спілкування з природою – от що любило її серце. І хоча дівчина стала дорослою все одно, як у дитинстві, приносила додому слабих тварин, аби вилікувати та знайти їм притулок, вірила у дива та бігала у ліс. Заміський будинок її родини стояв саме посеред лісу, огороджений великим забором, щільно заплетений плющем та жимолостю. Вранці сяк-так поснідавши, Мар’яна хапала книжку, рюкзак...
Тік-так, тік-так, дзень, одинадцята година. Біг-Бен бігає по кімнатах в пошуку прикрас для ялинки, адже Новий Рік на порозі, а ялинка не прикрашена. Ще й ні майстра, ні Кароліни немає. Щось вони затримуються, подумав він, прикрашаючи зелене деревце шестернями та стрілками від годинників. В цю мить в кімнаті з’являється Годинникар. Цього разу він допомагав одному майстру створити цікавий механізм для Імператриці. Не довго думаючи, він починає допомагати наводити порядок в кімнаті, де останнім часом панував безлад. Дуже багато роботи через велику кількість зламаних годинників. Інструменти в один ящичок, а всі деталі в інший. Сортувати...
Час. Скільки б людей хотіло мати владу над часом. Скільки б вчинків вони хотіли змінити в минулому… Побачити майбутнє. Хто б не хотів на хвилинку зазирнути у майбутнє? Цікаво ж, що там на нас чекає! Та він суворий й нікому не дозволяє собою керувати. Адже час, це зернятко, яке впало на землю й згодом пустить коріння й перетвориться на рослину, яка у свою чергу дасть врожай, з якого посиплеться безліч зерен, які також стануть рослинами. Час, це дід, батько, син, де згодом син стане батьком, а той стане дідом і...