Казочка про Каченятко

Жили-були собі Брат і Сестра. Брат мав свою сім’ю: дружину, двох дорослих дочок і навіть двох внучок-близнючок. Він працював у Львові, але підтримував у селі садибу, де колись жили ще його Баба і Дід. Там була велика хата, літня кухня з усіма вигодами, гараж і хліви для домашніх тварин. Тримав він пташине господарство, в якому жили індики, кури та качки. Індики були чорно-білі, з червоними висюльками-коралами навколо шиї. Любили стрибати по парканах і деревах, літати й бігати. Смакували вони свій корм, який їм купували в магазині, зерно, а ще пісок і ягоди (малинку, абрикоси та виноград). Їх навіть треба було відганяти від тих ягід і фруктів, щоб людям хоч трохи лишалось. Кури й півні зазвичай були руді, чорні, сірі, зрідка траплялись білі або різнобарвні. Вони не так високо літали, як індики, а дряпались у городі та рили лапками ями посеред двору, і теж були не проти поласувати ягодами, а навіть дрібно порізаними шкірками від бананів та кавунів. З індиками вони іноді бились, а іноді мирились. А от качок, а особливо каченят, кури чомусь дуже не любили. Вони нападали на них цілою зграєю. Так, бува, відіб’ється якесь каченя від мами та братиків із сестричками, кури помітять це, нападуть, як шуліки, і заклюють до смерті. А ще ті каченята могли впасти на спинку, а перевернутись на лапки вже не виходило, що теж вело до сумного кінця. От так то непросто було доглядати за тими каченятами, і далеко не всі доживали до дорослого віку.

Через це вирішила сім’я більше не тримати тих качок. Лишалися ще тільки одна качка і качур. Сестра, побувавши місяць-другий у селі, зібралася додому в Київ, і каже Братові: «Заріж, брате, ту качку і качура, то ми спечемо смачне м’ясце». І поїхала.

А Брату стало шкода качку з качуром, і він не зарізав їх. Качка знесла яєчка і висиділа двоє каченяток. Приїжджає Сестра знов у село, дивиться, а качка виводить із хлівчика двох своїх діток, а від решти яєць відмовилась. І чомусь не хотіла качка гріти своїх діток своїм пухом та пір’ячком, то так ті каченятка з холоду і задубіли. Сестра взяла інші яєчка й підклала під індичку, яка саме у гнізді в індичому хлівчику сиділа. Там і висиділа індичка одне Каченятко.

Що з ним робити? Хто ж його грітиме, якщо його мама-качка не хоче цього робити? Забрала Сестра те каченятко в хату, поклала його в коробочку, де настелила соломки, і напалила в грубці, щоб тепло було. Каченятко не вміло ні їсти, ні пити. Тож Сестра набрала водички у шприц та вприснула йому водички у дзьобик, а у пластмасову кришечку насипала пшеничної та кукурудзяної крупи, ще й трішки вареного яєчка дрібно нарізала.

Наступного дня Каченятко вже стукало дзьобиком по коробці, де сиділо, та по кришечці з наїдками, і так навчилося самостійно їсти й пити водичку із фарфорової посудинки.

Але найдивніше — далі.

У дворі на туях, абрикосах, під дахом хати гніздилось чимало птахів. Жив тут різнобарвний одуд, вечорами пролітала сова з китичками над вухами, прилітали дикі голуби-горлиці зерна біля курей подзьобати. На старій грушці жили пташки-пастушки з білою грудкою, на город поживитись вівсом злітались зграї чорних шпаків та вівсянок. Але найбільше було галасливих горобців, які цвірінькали за будь-якої нагоди, а найголосніше — вранці.

Через вікна було чудово чути той горобиний галас. І от наше Каченятко, яке жило в хаті з Сестрою, почало цвірінькати, як горобець. Воно цвірінькало тоді, коли закінчувалась водичка і воно хотіло пити. Або тоді, коли хотіло, щоб Сестра вийняла його з коробки й воно могло сидіти у неї в долоні, або ходити в неї по руці та вибиратись аж не плече. Або тоді, коли хотіло, щоб з ним хтось поговорив.

От Каченятко почало підростати. На дворі вже потепліло, розпустились на деревах листочки, зеленіла травичка. Тоді Сестра переселила Каченятко в окремий маленький хлівчик. Але там Каченятко лише спало, а вдень воно ходило у дворі та поруч гаража, але остерігалось курей, щоб не заклювали. Оскільки воно вміло цвірінькати, з ним швидко подружились горобці. Оце поклюють вони всі разом зерна, поскубуть зеленої травички і мерщій вилітають на грушку, або абрикосове дерево, або на розлогий горіх, щоб їх кури не ображали, і давай цвірінькати, хто голосніше.

Так досі вони і дружать, Каченятко і горобці.

Казочка про Каченятко

Хто мій найкращий друг?

Казочка про Каченятко

Поле Воїнів

Новіший допис

Надіслати коментар

<-- -->