На зупинці стояли дві матері зі своїми первачками. Хлопці жваво спілкувались. Та ось підійшов автобус. Першим вбіг Андрійко, кинув оком і побачив усього два вільних сидіння. Він усівся біля вікна і махнув Микиті. Хлопці добре вмостилися. Слідом зайшли їхні мами. Микита миттю встав з сидіння.  — Сідай, мамо! Мати  Микити сіла і посмішка з’явилась на її обличчі. Андрійко сидів і дивився у вікно.  — Мамо, глянь, сказав Андрійко — он у вітрині нові ролики  поставили. Ти ж мені їх купиш?  У автобусі стало тихо. Матері Андрійка стало боляче, але вона...

Дівчата стояли колом і вихвалялись. — У мене бабуся працює в інституті, вона багато знає. — А у мене в лікарні, вона хворих лікує. — Лара, а ти чого мовчиш? — А у мене бабуся на пенсії, — відповіла дівчинка. — Що, серіали дивиться? — Та ні, не до того їй. Вона піклується про нас. А пиріжки в неї які смачнючі — «двадцятихвилинки».  — Як це? — поцікавились дівчата.  — А моя бабуся встигає робити їх за двадцять хвилин. Приходьте наступного дня — самі скуштуєте.  — А от і прийдемо...

Довго не було снігу цієї зими. Якось несподівано похолодало, вранці ми прокинулись і не впізнали Землю. Вона ніби одягла нову сукню, причепурилась. Кожен, хто виходив на двір, мружив очі від навколишньої білизни. Дихати було легко-легко, а повітря свіже і морозне. Сніг — це радість не тільки для дітей, а й для дорослих. Мабуть, тому всі й «висипали» на двір.  — Діти, зробимо Снігову Бабу, вона буде тут господарювати.   Снігові кулі котилися з усіх боків, маленькі кульки перетворились на величезну кулю. Потім ще одну, і ще. — Марисю, принеси моркву! —...

Василь ніколи не бачив свого батька. Іноді кортіло до нестями, щоб добрий та плечистий чоловік  був поруч. Щоб можна було разом посміятись, дивлячись комедію; відремонтувати кран на кухні у бабусі; утішати маму, коли вона приходить така засмучена з роботи. Коли річ заходила про батька, мати завжди переводила розмову в інший бік, навіть намагалась жартувати. Та Василько не малий, десять років, п’ятий клас, розуміє що до чого. Значить не склалося. А маму хлопець дуже любить, вона в нього дуже добра. Сьогодні до класного часу «Урок добра» його мама провела «майстер-клас» з...

В одному старовинному селищі в горах, де протікають прозорі води, а повітря кришталево-чисте, жили дуже добрі люди. Не могли вони насолоджуватись дарами природи, бо ними керував жорстокий господар — ДРАКОН. Його ніхто не бачив, та кожного місяця стражі збирали великі податки, які зростали та зростали.  — Наступного разу буде нічого давати, — схвильовано промовив дідусь Семен. — В мене є скриня з рушниками, діду, — відповіла Стефанія. — Та то ж твоє придане.  — Е-гей, — закричали за вікном, — я йду вбивати Дракона. Вулиці швидко заповнились людьми. Вони виносили...

Дика качка Чуля плавно рухалась по воді. Перетинки між пальцями лап давали їй змогу плавати, пірнати, пишатися собою.  Вона дивилась навкруги, берег був вільний, хвилюватись не було причин. Закортіло глянути, що ж там, під водою. Чуля пірнула. О, диво! Недалеко від берега вона побачила справжній палац. Качка винирнула, підпливла ближче і знов пірнула. Але цього разу з палацу визирнуло якесь чудовисько. — Хто ти є? — Я – хазяїн цієї хатки, бобер Бобо. — А я – Чуля. Качка винирнула ухопити повітря. — Ти куди? — за нею винирнув Бобо....