Бабай

Федько завжди був хлопчиком проворним та винахідливим, не такий як халамидник* звісно, але клепку в голові мав. З нього обов’язково вийде, якщо не філософ, то філолог пречудовий. Настільки він любить читати й пізнавати цей світ, що будь-який відмінник та медаліст-червонодипломець з легкістю програє йому в інтелектуальних змаганнях чи то у словесному пінг-понгу.

Але як то кажуть, «що занадто, то не здраво». Федько нехтував сном та відпочинком заради здобуття нових знань. Ще більше він любив використовувати свої знання на практиці. Вмів і шпаківню змайструвати, і хімічний дослід провести, і сайт компанії за короткий термін створити та розповсюдити, навіть без помочі таргетованої реклами. Уявляєте? Оце так Федько. Оце так винахідник.

У свої 14-ть з гаком років Федько заробляв у вільний від навчання час гроші не менші, скажімо прямо, ніж його батьки. І при цьому встигав допомагати друзям, яких у нього було чимало, мріяти про велике майбутнє – не тільки своє, а і всього людства, а от сном доводилося нехтувати, а чи то й взагалі пропускати свій заслужений відпочинок.

Бабаєм такого хлопчика вже не налякаєш, досить свідомий вік у Федька та сповна розуму, щоб вестися на подібні розіграші із казками про духів та про сірого вовчка, але проблему вирішувати його батькам все ж таки довелося, адже дуже хвилюватися почали за здоров’я свого сина.

Хотів хлопчина спати, але не хтів лягати
Жага до знань та вмінь над ним знов верх брала
Він міг всю ніч читати або щось майструвати
Для людства звісно користь в цьому чимала

Ось так одного разу прямісінько посеред ночі, коли Федько в черговий раз займався «наукою», вимкнулося світло по усьому району і над містом навис густий, непроглядний туман, а додаткового освітлення у квартирі, як навмисне, не було, навіть в телефоні заряду залишалося зовсім обмаль, так що скористатися допоміжними пристроями, чи піти до друзів просити помочі, виявлялося неможливим. І така аварія та небезпека сталася у місті, що затягнулася ця історія на декілька днів чи то тижнів. Вже точно не пам’ятаю, адже я був також очевидцем цієї події, бо є близьким другом Федька, який живе по сусідству. Але я так і не зміг йому нічим допомогти в тій ситуації. З туманами теж не пощастило, адже тривали вони майже стільки ж, скільки не було світла у районі. Поїхати в інший район було вкрай неможливим для Федька, бо долати відстань було дуже далеко і небезпечно. Саме в такі часи в занедбаних районах старого містечка снувала неприкаяна шпана та промишляла тим, що здобувала легкі пожитки собі на прожиття у заможних та безпорадних перехожих. Розумник Федько точно не хотів бути одним із них та й батьки б не відпустили. От коли б він вже досяг повноліття, тоді можна було б та й то небезпечно.

Злипаються очі
Так спати я хочу
Комп’ютерні файли вже сплять
Навіщо ж страждати
І недосипати
Здоров’я своє зневажать
Тож сон як молитва
Коротка та ситна
Зарядить на плідний знов день
А зранку вставати
Життя планувати
На хвилі чудових пісень

Ось так Федькові зберіг здоров’я, не уявний Бабай, а справжній, який прийшов у вигляді темряви та туману на довготривалий час, та так, що Федько зміг звикнути до нього і спокійно спати навіть вже тоді, коли темрява відступила й туман минув. Адже, як ми знаємо, звичка напрацьовується продовж 21-го дня або ж трьох тижнів. Рівно стільки гостював Бабай у Федька у районі, а потім несподівано для всіх зник. Та ми з вами знаємо того Бабая і як його насправді звати.

До речі, відтоді й хуліганів у Федьковому районі не видко, напевно, Бабай їх налякав. Не такі вони вже і сміливі, коли зустрічають супротивника не під силу.

*«Федько-халамидник» — головний герой оповідання українського письменника Володимира Винниченка, для якого «спокій був ворогом».