Казка про сміливу принцесу та зачарованого дракона

– Але, люба моя донечко, я ж навіть не уявляю, де зараз шукати драконів, – сказав він, – у нашому королівстві про них сто років вже нічого не чутно. Та не дуже вони і добрі, і навряд чи їм сподобається, щоб ти їх дресирувала.
– Ох, чує моє серце – лихо буде, – схопився за голову королівський садівник.

Проте Принцеса і чути нічого не хотіла. Навпаки, вона дуже розсердилась на батька та на усіх королівських підданих, які посміли її ослухатись.
– Якщо ви такі боягузи, я сама знайду дракона та приведу до нашого королівства! – сказала вона та наказала запрягати їй найкращого королівського коня, щоб вирушити на пошуки дракона.

Сестри та Король намагались її відмовити, проте вперта Принцеса і чути нічого не хотіла. Хоча і вона сама не знала, де шукати драконів, та як вони взагалі виглядають.

Недовго думаючи, Принцеса вирішила навідатись за порадою до старої королівської Відьми. Казали, що вона була дуже лиха і мала б знати, де знайти дракона.

Дорога до хатинки Відьми вела через довгий темний ліс. І хоча Анна була сміливою принцесою, вона все одно трохи злякалась. Ще ніколи в житті вона не від’їжджала так далеко від королівського палацу. Пригорнувшись до Зірочки, найкращого королівського коня, вона перелякано дивилась навкруги, наче очікуючи, що десь з-за дерева несподівано вистрибне дракон.
– Уууух! – і раптом біля Зірочки з’явився величезний сірий вовк.

Проте Анна ніколи у своєму житті не бачила вовків, тому вона подумала, що той і є дракон.
– Як чудово, що ми зустрілись, – сказала вона, – я Вас давно вже шукаю.
– Що? – здивувався вовк. – Мене? Навіщо?
– А Ви дійсно вмієте дихати вогнем? – запитала Принцеса.
– Ні, – відповів вовк.
– І який Ви після цього дракон? – розсердилась Принцеса. – І що з Вами тепер робитиму?
– Я? Дракон? – засміявся вовк. – Ой, не можу! Ой, я й забув, який я голодний! Тобі дуже пощастило, що ти мене так розсмішила! Ой, зараз лусну! Їдь собі, поки я ще добрий!