Казка про відьму та тринадцятеро чортів

Рано-вранці, ще до світанку, прокинулась відьма, аби зварити чарівне зілля.

Тихенько шепочучи щось над казаном, вона мрійливо посміхається, а її яскраво- зелені очі сяють від захоплення та нетерпіння.

Тринадцятеро чортів, які вже три століття проживають із відьмою в одній печері, здивовано дивляться на неї з усіх темних куточків. Такою вона їм зовсім не подобається.

Видершись нагору, дванадцятий чорт глибоко вдихає солодкий аромат та ледь не падає від жаху на підлогу.
– От біда, – шепоче він, – відьма варить приворотне зілля!
– Біда, біда – підхоплюють усі інші дванадцятеро чортів та хапаються за голову.

Відьма закохана.

Та зовсім не княжич полонив її серце, а звичайний юнак, який щоранку випасає худобу неподалік від печери. Здавалось, і нема у ньому нічого такого – невідьомського він роду та зовсім нічим не відрізняється проміж інших юнаків. Але щось у ньому подобається відьмі. Щось таке, що можна тільки відчути, лише затамувавши подих та звільнившись від усіх думок.

Ніколи не кохала відьма та гадки не мала, що ж це таке. Але зустрівши його на третій день Великодня, наче прокинулась вона від довгої мари. Спочатку збентежилась, а пізніше – зраділа. І відтепер думки про юнака не полишають відьму ні на мить.

От і зараз, перемішуючи у котлі траву дурман, здатну викликати видіння та довгий сон, марить відьма тим юнаком, який навіть не здогадується про її існування.
– Навіщо він тобі? – питає другий чорт. – Він не нашого роду! Хіба минулої п’ятниці, в ніч на тринадцяте, водяник не подарував тобі каблучку зі смарагдом? Але ти відмовила йому! Відмовилась від смарагду, каменю демонської володи та невразливості! Ти відмовилась від нього!
– Навіщо він тобі? – говорить восьмий чорт. – Він не чародійського роду! Чи знаєш ти історію його пращурів? Я чую їх, вони промовляють до мене! Уявляєш, його прапрадід теж був пастух! І батько прапрадіда також пас корів! Жодного княжича, лише простолюдини! Навіщо він тобі?

Але відьма наче не чує їхніх слів. Трохи кропиви, пір’їн чорного ворона, трави клікун – і зілля майже зварене. Розпустивши довге чорне волосся, відьма витанцьовує біля казана, уявляючи себе з коханим на відьомському шабаші, що має відбутись наступного тижня. Тоді вона одягне своє улюблене плаття червоного кольору, наче кров, і танцюватиме з ним, доки не проспівають перші півні.
– Ти причаруєш його, і що? – допитується одинадцятий чорт. – Відьомський вік – довгий, а людський – ні. Чи кохатимеш ти його, коли у нього посивіє волосся? А якщо він набридне тобі вже на третій день? Від привороту нема відвороту!
– Що ти знаєш про нього? – питає третій чорт. – Що він любить? Про що думає? Які має мрії? Про що ви говоритимете опівночі, коли замовкнуть зорі? Навіщо він тобі?