Казка про відьму та тринадцятеро чортів
Тринадцятий чорт – найхитріший серед свого біснуватого роду. Він спокійно дивиться, як його брати вмовляють відьму. Чорт від початку розуміє, що всі ці розмови – марні та безсуттєві. Коли інші чорти нарешті втомлюються і замовкають, він промовляє до відьми лагідним вкрадливим голосом, обіцяючи в ніч на Івана Купала знайти для неї переліт-траву, барвисту як веселка, що вночі світиться зоряним сяйвом.
Від цих слів відьма здригається – адже немає нічого кращого для чародійки за переліт-траву. Найбажаніша мрія усіх відьом, зірвавши її, станеш навіки щасливим. Але чи можливе щастя без нього?
Дванадцятеро чортів, затамувавши подих, дивляться, як замислилась відьма. Якщо вона прислухається до їхнього брата, вони й надалі усі разом спокійно житимуть тут у темній вологій печері, як і прожили минулі століття.
Та відьма думає недовго. Її зелені очі ще більше сяють, коли вона ллє у келих зілля і починає жадібно його пити.
Тринадцятеро чортів здивовано дивляться на неї та, голосно рохкаючи, розбігаються по темним куточкам печери.
– Відтепер я не відьма! – кричить вона. – І відмовляюсь від відьомського роду! Від братів-вовкулаків та злих чародійок! Відтепер, коли до мене хтось заговорить, я не зрозумію ані слова, бо почую лиш вітер, а не їх голоси! Я – не відьма! Звичайна людина, що без власного роду, але дуже щаслива, бо його я люблю!
Не відчуваючи ніг, відьма вибігає з печери та йде шукати свого коханого.
Тринадцятеро чортів сумно позіхають і починають радитись між собою щодо подальшої нечистої долі. Життя у печері без відьми немає жодного сенсу. Тому вони вирішують на найближчому шабаші переселитись до більш злішої чародійки, яка б не розчарувала їх, як ця закохана відьма.
