Був тихий зимовий вечір десь у середині грудня. На великому ліжку сиділи мама з маленькою дівчинкою Софійкою. Їй вже було аж два рочки, і маленька дуже любила, коли матуся розповідала їй казочку. Та сьогодні мама розказувала не звичайну казку, а легенду про святого Миколая, адже через кілька днів свято і Миколай має принести Софійці подарунок, бо вона була дуже слухняною дівчинкою. – Святий Миколай, – розпочала матуся, – захисник всіх подорожніх і дітей. Давно-давно, жив хлопець Миколай. Був він сирота. Його батько й мати померли, залишивши синові велике майно. Мав...
Казки для дітей
Надворі буяло біло-молочне марево. Хоч було морозяно, проте холод ніби й не помічався за променистою завісою сніжинок, що бриніли скляними скельцями. Тиша видзвонювала своєю незайманістю, наповнювала лісову галявинку святковою урочистістю. Лише іноді пустотливий вітер, торкаючись своїм подихом ялинових голочок, одягнутих у білі кожушки, пролітав мимо, шепочучи: – Гарні, ой, які ж гарні… Панни, кралечки мої чудові! Ці слова підбадьорювали сестричок, але тільки на мить, відтак вони знову ставали сумовито-задуманими. Просто наближалося свято Нового року, яке зазвичай святкують, прикрасивши оселю ялинкою чи сосною. І красуні відчували, що ці дні можуть стати...
Ще вдень біля Морквинки почав крутитися гарненький маленький цуцик. Рудий-рудий. Тому й ім’я мав відповідне: — Рудько! — покликала його маленька дівчинка, яка вийшла з будинку. Цуценя відразу ж кинулося до неї: подруга несла тарілочку з теплим молочком і шматок хліба. Пообідавши, руденьке звірятко прибігло до сніговика. лягло біля ноги-сніжки і просто заснуло. — Спи. А я тебе постережу, — тихенько сказав білий велетень. І Рудько поспав. Майже до вечора. Але від нового товариша він далеко не відходив: поганяв голубів і горобців, потягав гілочки, щоб було м’якше спати, зустрівся з...
Рано-вранці, коли перші промінці сонця лише освітили горизонт, а пташки тільки щойно прокинулись, на Морквинку зверху щось впало. Сніговичок підняв голову. Над ним якраз летіла синичка. Це вона загубила свій сніданок — зернинку, яку взяла з годівнички. — Ой, залишилась без обіду, — бідкалась пташечка. Тут вона подивилась на Морквинку. — А ти що таке. Тебе ж тут не було раніше. — Я сніговик. Мене вчора виліпили дітлахи. — І як ти називаєшся? — Мені ще не дали ім’я. А тебе як звати? — Мене назвали Спритною, бо я швидко...
За цю чарівну ніч земля побіліла. Сніг вкрив пухкою ковдрою чорні зорані поля, пожовклу траву, нарядив у білосніжні шубки дерева і кущі, сховав від посторонніх очей нірки лісових мешканців. Коли зійшло сонечко, подвір’я нагадувало розкриту скриню з діамантами. Сніжинки-камінці в проміннях вигравали всіма барвами веселки. Але цю красу мало хто помічав. На вулиці було пусто. Сніжинки так би й лежали нерухомо цілий день, якби вітерець-пустун не затіяв нову гру. Він почав легенько дмухати то в один бік, то в інший, підіймаючи тисячі крихітних сніжинок і опускаючи їх в іншому місці....
Слон і Слон так сильно дружили, що все робили разом. Разом плавали в океані. Разом снідали, обідали і вечеряли. Разом плакали, коли комусь з них було сумно, і разом сміялися, коли комусь з них було весело. Вони так сильно дружили, що навіть бачили спільні сни. Отак – один сон на двох. Одного разу їм наснилося, що вони летять літаком в Амстердам. Там вони пили апельсиновий сік, слухали в плеєрі Еллу Фітцджеральд і навіть один раз посварилися, вирішуючи, куди піти в Амстердамі в першу чергу – їсти шоколадні пудинги чи в...
У зеленому хвойному лісі жило багато ялинок. Всі вони були різного віку та росту. Наближалось свято Нового року. Саме до цього свята у ліс приходили люди і вирубували ялинки. А ті були раді, що, хоч і висохнуть, та побачать свято. Між великих і гарних ялинок вже кілька років росла невеличка смерічка. Вона була така непримітна, що ніхто з людей і не глянув на неї. Та пройшло кілька годин, і довкола неї не залишилось жодної ялиночки. Всіх їх забрали люди. Смерічка стала сумувати: – Невже, я не гарна? Невже не заслуговую...
На вулиці вже панувала зима, перетворивши озеро в каток, вкривши землю легким сніговим покривалом, який на холодному сонці переливається всіма кольорами веселки. У маленькому містечку поблизу лісу стояла невеличка хатина. Там жили двоє маленьких діток, хлопчик Ігорчик і дівчинка Зорянка. Вони дуже любили гратися в снігу. Цього ранку вони вискочили на вулицю і почали ліпити сніговика. Він мав стояти цілу зиму. А ще сніговик мав підтвердити, що Ігорчик та Зорянка були слухняні, щоб Дід Мороз приніс їм подарунки. Так казала матуся. Діти кілька годин ліпили це диво. І результат був...
Того вечора місяць так і не присвітив на землю: його сховали велетенські сиві хмари. Ці поважні тітки зависли над землею і сперечалися, з котрої з них має впасти перший сніг. –З мене, бо я найстарша. Я ношу воду вже два тижні, і ніде не могла знайти сухого місця, щоб пролитися дощем. — Та ні, з мене піде перший сніг, — сказала найбільша. Саме вона й сховала майже всі зірки і ріжок місяця. — А можна мені посипати снігом. Я лише вчора народилась, і так хочу щось зробити цікавіше, ніж політати...
Одного разу лисичка зібралася на богомілля. Взяла собі гарненьку палицю, клунок з хлібом, як звичайно збираються подорожці в далеку дорогу, та й пішла, зігнувшись, мов стара бабуся. От іде вона шляхом та й іде. Коли зустрічає її зайчик сіренький, маленький та й питає: — Куди це ти, лисичко, йдеш? — На богомілля,— одказує лисичка. — Возьми й мене до себе,— каже зайчик. — Ходімо,— відказала лисичка,— все ж таки вдвох охотніше буде. От ідуть вони та й пісеньки богомільної співають. Коли зустрічає їх качечка сірошня та й питає: — Куди...
