Казки для дітей

Кожного літа близнята Максимко та Маринка відпочивають у бабусі й дідуся в невеличкому містечку. Тут вони майже все уже знають. З дідусем ходять до озера рибу ловити і купатися, до лісу по гриби та ягоди. Частенько бігають по морозиво до тітоньки Марії, що продає його за рогом сусіднього будинку. Одного дня Маринка запропонувала братові: — А ходімо сьогодні гуляти аж до фонтану? Підемо самі без дорослих, щоб не відволікати їх від справ. Ми ж не заблукаємо, бо все тут знаємо. Та й не маленькі вже, маємо аж шість років. —...

У місті осяйному, у місті чарівному живе сім’я весела чарівних трударів. І день, і ніч працюють, ні грама не лінькують, ввесь час вони пильнують чарівне сито снів. Ви, мабуть, про них уже чули. А хто не чув, то познайомтесь. Дідусь Сон, бабуся Дрімота, тітонька Позіхота та маленькі й непосидючі снюсики Сонько, Дрімка й  Позіхайлик. Зовні  вони нічим від звичайних людей не відрізняються, хоча насправді кожен з них — чудовий чарівник. Кожного вечора поважне сімейство збирається за великим столом. Усі дружно вечеряють і діляться новинами, розповідають, як провели день. А далі...

У цьому невеличкому місті  оселилась я недавно, тому майже нікого ще тут не знаю. Відомо мені тільки те, що в затишному будиночку, наприкінці вулиці, мешкає сім’я чарівників, а про них розповіла мені моя кішечка Найда. Ви, мабуть, подивуєтеся звідки я знаю кошачу мову? Справа в тому, що усі казкарі розуміють мову звірів, птахів, рослин, дерев, комах та плазунів. Уміють чути, про що говорять гори, ріки, дощ, вітри, тумани, сонце та зорі. Здогадалися? Так, я — Казкарка. А тому зручно вмощуйтеся, та слухайте, про що вам розкажу. Якось прийшла моя кицюня...

1 Пізно ввечері Дмитрик похнюплено поплентався до своєї кімнати, всівся на ліжечку і важко зітхнув: — Ну от, знову Плюх кудись без мене помандрував. Ще заблукає десь там, а в мене навіть часу нема аби його пошукати. Мама наказала негайно в ліжко лягати. Дмитрик влігся, натягнув ковдру аж до самого носа і нишком зашморгав. Він завжди лягав спати разом зі своїм улюбленим ведмежатком Плюхом. Чому в нього така дивна назва? Та тому, що він плюшевий, а ще тому, що коли він ходить по кімнаті, то смішно плюхає лапами. Правда про...