— Мамо, я сьогодні отримав десять балів по самостійній з алгебри, — радісно вигукнув Бодя. Насправді хлопця звали Богдан, але він був трохи того — розбишака — одним словом. Найвищий у класі, він сидів з красунею і відмінницею Настею та лупав очима в її зошити. — Списав? — приречено спитала мати. — Еге ж, — радісно хрумкнув солоним огірком Бодя. — Це для салату, давай сюди. — Та я вже з’їв, — хмикнув і пішов в кімнату Богдан. Чогось стало боляче за сина, хто з нього виросте? Мабуть в ігри...
Після школи хлопці вирішили побігти до ставка. — Можна буде поковзати, — вигукнув Матвій, холодний вітер розкуйовдив його волосся. — Наввипередки, — крикнув Тарас і хлопці побігли. Першим прибіг Павло і глянув на воду. Ставок виблискував на сонці, мов дзеркало. Крига була ще тонкою, морозу тільки два градуси, куди ж кататись. — Хлопці, відбій. Матвій топнув ногою по льоду, під ногою хлюпнуло. — Проламується, зараза. — Матвій, ну що ти таке кажеш. Будуть ще Йорданські морози, замерзне. Тарас і Матвій повернули назад, хотіли додому. — Хлопці, ви чули? — Павло...
Якось на дорозі йдучи назустріч одне одному зустрілися Щастя і Нещастя. Щастя — веселе, дзвінке в голосі та світле душею, співало пісню від якої дихалося легко і вільно. Воно наче летіло розправив свої крила. Нещастя — сумне, сповнене образ, безголосе, зігнувшись, наче тягнуло на собі важку ношу, ледве переставляло ноги. — Чому ти таке нещасливе? — запитало Щастя Нещастя, зрівнявшись із ним. — Тому що я є Нещастя, — відповіло без виразу, подивившись сумними очима, в яких крім сірої завіси смутку та журби, крізь яку, здавалося ніколи не проникало проміннячко...
Чи знаєте ви нашу Настуню – гарненьку дівчинку з великими розумними очима та кирпатим носиком? А вже як мама заплете їй у кіски бантики і одягне чистеньке платтячко, то такої красуні годі й шукати! Тільки все це Настуні ні до чого, бо наша Настуня дуже любить поплакати. От і сьогодні вранці мама погладила її по голівці, ніжно поцілувала і сказала: «Доню, прокидайся. Дивись, вже сонечко заглядає до тебе у вікно. Час вставати». Та Настуня кривить гарненького ротика, тре кулачками очі і починає плакати. − Я не хочу прокидатися! І вставати...
На Подолі, у столиці, Жив хлопчина, звали Грицем, Був білявий, синьоокий, Віком одинадцять років, Батько й мати на роботі, Гриць у школі вчився, потім, Йшов додому та обідав, Після в гості біг до діда, Славний був той дід Тарас, Бо розповідав щораз, Нову казку він хлоп’яті, Також з ним ходив гуляти, По Подолу до Дніпра, Тут і вулиця стара, І будинки, і церкви, Тільки вік навкруг новий. Дід Тарас розповідав, Де він жив, і де бував, Де зустрів колись бабусю, Юну ще тоді Ганнусю, Слухав Гриць, відкривши рота, І гуляти...
На галявині розкрила свої ніжні листочки Полуничка. Незабаром на цьому кущику з’явились ягідки. Під лагідним і турботливим сонечком ягідки росли і червоніли. Серед них була та, яку прозвали Ціка, бо їй все було ЦІКАво. Вона задавала всім питання: чого ми тут? Що нам робити далі? Що це на небі? Сонце? Куди воно дівається? Ніч? Що таке ніч? Чому я червонію? — Ціка, припини! — не витримали сусідки. А вона все не вгамовувалась. Вони почали штовхатись і так розгойдали кущ, що стигла, соковита Ціка — відірвалась. — Я лечу, — кричала...
У чистій і глибокій річці водилися різноманітні риби — великі й маленькі, мирні і хижі, сміливі й боязкі — і всі вони легко знаходили спільну мову. Новини в їхньому світі поширювалися вкрай швидко. Всі знали, що і де відбувається, завдяки рибкам-всюдисушкам. Вони плавали зграйками і завзято збирали цікаві історії та події, які із задоволенням переказували друзям і знайомим. А ті, радісно ворушачи зябрами, переповідали почуте далі. Так чутки і звістки розпливалися по всій річковій околиці: хто до кого сватався, хто де народився, хто в які тенета потрапив. Всюдисушки чудово справлялися...
Тато відчинив двері і вніс у кімнату ялинку. Вона була така пухнаста, а стовбур міцний і зелені-зелені гілочки. — Зустрічайте Ялинку, будемо її прикрашати. Мати виглянула з кухні, руки тримали недоліплений вареник. — Сашко, допоможи батькові. Сашко сидів за компом, не зводячи очей з монітора. — Поглянь, яке чудо в хаті, — не втрималась мати. Сашко повернув на мить голову і знову назад. — А що, в «танчики смолити» краще? — тут вже встряв батько. Саша мовчав, його думки були десь далеко. — Нічого, будемо самі святкувати, а він з...
В одному маленькому містечку жила прекрасна бджілка на ім’я Пелюстка. Так її називали тому, що вона була легенькою, як пелюстки квітів. Вона завжди граційно перелітала з однієї квіточки на іншу і з кожної збирала багато нектару. Мешканці містечка цінували і поважали її за старанну працю, позитивний погляд на життя і шанобливе ставлення до всіх навколо. Та одного разу із бджілкою трапилася біда. Коли вона вчергове старанно збирала нектар, подув сильний вітер і закружляв Пелюстку в повітряному вихорі. Потік вітру відносив її все далі й далі. Не встигла вона отямитись, як...
Ослик Мося має дуже добре серце і веселу вдачу, але у нього зовсім немає друзів. Запитаєте: «Чому?». Та все тому, що наш ослик занадто сором’язливий і невпевнений у собі. Йому завжди здається, що він не досить розумний, не досить красивий, не досить спритний. Хто ж з ним, з таким, захоче товаришувати? І ось одного сонячного ранку ослик Мося, як завжди, прокинувся у доброму гуморі. Він охайно застелив своє ліжечко, умився, почистив зубки і вийшов з будиночка пощипати на лужку свіжої соковитої травички. Але тільки-но Мося нахилив голову і потягнувся за...
Соціальна платформа нового покоління — Sl8
