Кабан та бджоли
На одній лісовій галявині, посеред дубового лісу, в дублі високого старезного дуба жила собі родина бджілок.
Бджілки були дуже працьовиті, трудилися зі сходом сонечка і до самого його заходу. Вони б і вночі працювали, але коли темно, то квітки не дають пилку. Можливо тому, що хочуть щоб бджілки відпочили. Кожна бджілка від малої до великої знають і старанно виконують свої обов’язки: одні будують та займаються хатніми справами, інші носять пилок, хтось робить та складає мед, якісь стоять в охороні, щоб злодії не пролізли, няньки доглядають малечу. А всім королівством керує королева.
Так жили вони в мирі і злагоді з іншими мешканцями лісу. Квітів на галявині вистачало всім, тому і їжі бджілкам було вдосталь, і за весну та літо вони могли зібрати достатні запаси на холодну пору року.
Та одного дня на галявину забрів дикий кабан, та розпочав облаштовувати собі місце для проживання, наводячи навкруги красу, так як йому було до вподоби, не вважаючи на зауваження інших мешканців галявини. Заявивши, що це вже його галявина, бо на ній ще паскудили його діди, і будуть паскудити його діти, яких він не вдові сюди приведе.
Краса на думку кабана полягала в тому, що потрібно витоптати всі квіти, перерити всю галявину, та залишити за собою інші сліди своєї діяльності, які не дуже гарно пахли.
Багато мешканців галявини покинули своє житло і пішли шукати кращої долі, в надії знайти прихисток на інших галявинах. Бджілки зібрали раду і вирішили прогнати нахабного кабана, вони зважили на те, що багато з них можуть загинути, але залишити своє житло, та діток які ще не вміли літати на поталу кабана вони не бажали.
З самого рання, як тільки встало сонечко, а кабан ще спав, рій бджіл вирушив на бій.
Заставши зненацька сонного кабана, вони так його на шпигали, що вереск було чути аж за межі лісу. Кабан так дав на ноги, що його не то що на галявині більш не бачили, а й у всьому лісі. Кабан сам втік із лісу і родину свою забрав.
А квіти відродилися, повернулися мешканці галявини, і знову всі стали жити в мирі та злагоді.
