Червона шапочка

От люди ж, купують ковбаси і курячі стегенця і котлетки їдять, а я всього-на-всього з’їв бабусю! І що з того, я може їй допомогти хотів, вона ж старенька  була і хвороблива. Пообідав і вмостився подрімати, точно так само  як  люди роблять.

Чому переодягнувся в бабусю, після їжі? Та щоб дівчинці було легше сприйняти її втрату. Так би мовити, бабуся стала ще старішою, ще страшнішою, а отже помре невдовзі, не буде за ким сумувати.

Та де там, ця дівчинка така настирна, як індик  зі своїми запитаннями і червона, як  його коралі.

— А чому в тебе такі великі руки?

— А чому така велика голова?

— А чому такі великі зуби?

Я ж старався, до останнього чемно відповідати, щоб не лізла вона мені до рота. Та коли вона почала рахувати зуби, я вдихнув — так глибоко, що її затягнуло мені в пащеку. От хто повірить, хто, а ніхто…?

У зручному ліжку, якого я ніколи не мав, так класно. Вставати зовсім не хочеться та ще й переїв, думаю, може б хто приніс таблетку для покращення травлення, бо щось ті старі кістки ніяк не переваряться.??

Я ж взагалі вовк-вегетаріанець??, у нас вся родина така. Дуже ми чемні нікого зайвого не з’їмо, тільки при потребі. Мій тато колись казав, як зараз пам’ятаю — «синку, ми санітари лісу, ми не хижаки, ми допомагаємо невиліковно хворим тваринкам і людям, так би мовити, не страждати».

Не довго я ніжився у ліжку, бо прибігли ті розлючені мужики-лісоруби і давай мене вбивати. Забрали мій обід і випадковий десерт і цілісність мою забрали.

Лежу я такий, як на операційному столі з розрізаним черевом і ніхто зашивати не збирається.

А вони всі тішаться і стрибають від радості. Чому тут тішитись?

Я от що думаю, може якби та дівчинка, що ходить в шапці посеред літа, не розповіла мені про хвору бабусю, я б і не пішов її «санітарити». Просто пообідав би смачними ягодами та й все.

Це ж як усе закрутилось, бабуся оздоровилась, бо на сніданок я їв чудодійну травичку, яка лікує всі недуги. А вона  там «поварилась» наче, в сауні побувала ще й помолоділа на років 20. Шапочка щаслива і ціла, тільки шапка її втратила файний вигляд. А я — випорожнений мішок…

Може я забагато фантазую, та закралися мені в голову підозрілі думки, що бабка з онучкою ще ті «монстрики».  Самі мене в пастку заманили, своєю жалісливою історією. А тепер зажарять, як кабана, бо в них якесь свято планується.

P.S. І що скажу опісля всього, підтвердилась  на моїй власній шкурі народна мудрість — «Не роби людям добра, не матимеш зла!».