Сизий рятівник

За вікном березень. Ще кріпнуть морози, дерева стоять в очікуванні весни. Діждавшись весни, люди радіють маленьким струмочкам розтопленого снігу, розкритим брунькам верби, співам прилетівших  птахів. Природа голосно сповіщає прихід весни.

Дивишся у світло — блакитне небо і в тобі бринить музика. Незабаром все зацвіте барвистими кольорами.

Ворони сиділи на гілках дерев і перемовлялись між собою. Десь з’явився сизий голуб. Він змахнув крилами і присів на дитячу гойдалку. Новачка з усіх боків оточили ворони.

— Звідки? Ти не місцевий! Йди з нашого двору!

Голуб спурхнув  над ними, зробив велике коло над подвір’ям. Він примітив маленьку дівчинку, яка гуляла разом з мамою. На радощах вона забігла на невеликий пагорб, якого раніше тут не було. Софійка не знала, що вночі проводились ремонтні роботи, майстри ще не закінчили, відійшли на обідню перерву. Маленька червона стрічка попереджувала про небезпеку, але дівчинка її не помітила. Вона бігла прямо до відкритого люка.

— Треба врятувати!

Голуб метнувся до дівчинки і став змахувати крилами перед обличчям. Дитина зупинилась, до неї підбігла мати. Вона хотіла грубо відігнати птаха та раптом побачила небезпечний отвір. Ще крок — сталося б лихо.

— Рятівник! Ти — наш рятівник. Будеш охоронцем нашого двору?

Голуб приземлився до них.

— Він згоден, мамо! — зраділа дівчинка.

— Будем звати його — Сизий рятівник. Іноді навіть птах може врятувати маленьке дитяче життя.

Ворони притихли. Вони зрозуміли, що в цьому дворі знайдеться місце для Сизого, мовчки розлетілись по деревах.

А промені сонця нагрівали землю, розтоплювали лід не тільки на землі, а й в людських серцях.