Як тільки лунає «Врятуйте! Рятуй!» за справу береться герой — Порятун. Він всім допоможе і всіх порятує — про кожну біду — одразу почує! Живе Порятун не тут і не там! Живе десь далеко? Чи може он там під ліжком, на дереві, чи може у снах? Живе Порятун у дитячих думках! Він має гарне чорняве волосся? Так то ж не волосся, то вам так здалося! Він схожий на кущик із колючок? Який же він кущик, Порятун — їжачок! Як стане цікаво і хтось запитає: яку ж супер силу той Порятун...
На зупинці в очікуванні транспорту стояли Маринка та її бабуся. Незабаром підійшла маршрутка. Дівчинка жваво забігла до салону, побачила вільне місце та стала біля нього. — Сідай, бабусю! — Сідай ти! Давай, не сперечайся! — Я ж хочу бути ввічливою! — А я хочу тебе захистити. Водій дуже поспішає. Водій саме пригальмував і людей в автобусі помітно хитнуло. Вже наступна зупинка, а місце ще не поділили. Нові пасажири заходять, щоб їхати далі. Кожен шукає зручне місце. Студент з рюкзаком, жінка з молоком і молода мама, а в неї в руках...
Жили собі ведмідь та їжак. Добре вони спілкувалися разом. Взимку залягали спати, а навесні раділи сонечку, зеленій траві, ніжному небу. Їжак пригощав яблуками, які приносив кожного дня, а ведмідь — диким медом, ягодами. Солодко жили та одного разу посварилися. Ось як це сталося. Задрімав їжачок у малині, а клишоногий в кущі зайшов та ногою туп-гуп і в їжаковий тулуб. Один реве, інший скиглить. — Ти винен! — Ні, це все ти ! От вже пуста голова, мозку в тебе нема! — Сам такий, не друг ти мені. — Не буду...
Тарас прийшов до школи вранці. Ось і почався навчальний рік. Довго його чекав хлопець — в школу кортіло. Та не знав, як поводитися з однолітками. Вдома бабуся та матуся говорили, що він у них най-най, а коли побачив клас, нові обличчя, стало якось ніяково. Може є кращі за нього. — У мене найкращі зошити, у мене найкрутіший ранець, — нахвалював він своє добро хлопцям. Та чогось усі сторонилися. Вдома Тарас сидів і нічого не хотів робити. — Почитай книжки, ти ж краще за усіх читаєш, — промовила бабця. Та Тарас...
Жили-були хлопчик та дівчинка, які всього боялися. Одного разу вони гралися край села й не помітили, як заблукали та потрапили до темного-темного лісу. Вони довго шукали вихід, але були дуже налякані та розгублені. Діти не знали що робити, аж раптом на їхньому шляху виріс пеньок. Вони не розуміли звідки він взявся, та зненацька пеньок заговорив до них: — Вітаю, дітки. Бачу, що ви заблукали, я допоможу вам вийти з лісу, — сказав він і показав гілочкою на стежку. — Ідіть сюди та нічого не бійтеся, тоді вас ніщо не налякає,...
А у нас біля двора Бджілки мед збирають, Веселиться дітвора, Гарно сонце сяє. Ґедзик залетів на дах, Джміль літа на ґанку – Експедиція комах, Єдність на світанку. Жук на дерево злетів, Задзижчала бджілка: — Ич як сильно зашумів! І собі на гілку. Їжачок там проповзав: — Йой, у вас цікаво! Карнавал комах настав? Любі мої, браво! Муха і собі до них, Нумо веселиться, Овід враз сюди прибіг, Павучок й мокриця. Раптом вітер зашумів, Сонечко сховалось, Та ще й грім як загримів, Ух, ледь врятувались Файно було у дворі, Хоча й...
Ніхто із нас не відає точно скільки в глибочині давнини загубилося стародавніх легенд. Навіть величезні прадуби не все пригадують. Один лише дідо Вітер, від самісінького початку створення цього світу, збирав позабуті легенди та й складав їх до чарівної скрині. Ту скриню він викував власноруч із крапельок роси, з пелюсток айстр та осіннього листя. А ще з тієї скрині Творець всіх створінь, після хмурої непогоди, діставав райдугу. Ви запитаєте, що ж робив дідо Вітер з тими легендами? А у діда Вітру, як і у всіх дідусів на світі, був розбишака-онук, якого...
— Я не хочу вчити ніякі правила! — Матвій жбурнув підручник з завданням на літо. Той відлетів і розкрився, сторінки зашаруділи, ніби обурені такою поведінкою, а хлопець даремно не звернув на цю дрібницю уваги. За хвилинку з книжки з’явився Знак Питання. Він потер свою скорчену спину, намагаючись розпрямитись, а потім махнув на це рукою. — Знак Оклику в постанові тулуба більше розуміється і поставу добре тримає, — пробурмотів він, звертаючись до розгубленого хлопчика. І продовжив: — Я щось не зрозумів, ти не знаєш, що книга — не птах, літати не...
Посеред океану жила мушля. Звичайна мушля, кольору придонного піску та планктону, тому непримітна, така сама, як багато інших на океанському дні. Але була в неї особливість – вона ніколи не відкривалась, жодного разу мушельки-товарки, що мешкали поруч, не бачили її стулки привітно прочиненими. «Мабуть, вона дуже сором’язлива», – вирішили вони. – «Або навіть відлюдькувата, тобто відмушлювата». Збираючись опівдні на свої щоденні балачки, вони певний час обговорювали закриту мушельку, але згодом забули про неї. Бо це було природно забути про неї – нерухома й мовчазна, вона все сильніше зливалася з піском,...
Красивий дарунок від нашої чи не найактивнішої авторки, Наталії Клевцової до 30-ї річниці Незалежності України для читачів сайту Казка. Щастя Поруч Авторська книга. До речі, Ви можете придбати в авторки й друковане видання даної книги. Підтримка українських авторів важлива. Як бонус, є казка озвучена ентузіастами, яку ми не залишаємо без уваги. Дивіться, слухайте, насолоджуйтесь. Також казку «Подушка-ковбаса» можна прочитати на нашому сайті.
