Ірбіс

Бася розв’язала золотисту стрічку на коробці з подарунком. 

— Як приємно у свій День Народження відкривати подарунки!

— Дев’ять років, двадцять третє жовтня наш улюблений день, — сплеснула руками мама.

Батьки стояли напроти Барбари та милувались своєю дівчинкою.

— Бася, яка ти гарна виросла, — зробив комплімент батько, — а ще у дві тисячі тринадцятому ти тільки стукала у двері цього світу, а ми так розхвилювались, коли почались пологи, що забули всі імена. Коли лікар повідомив, що в нас тепер є дівчинка, я відкрив стрічку новин і дізнався, що сьогодні Всесвітній день Снігового барса. А в нас є Барбара — Бася, яка врятує барса. Ваші імена схожі, тож може саме ти зробиш щось важливе для порятунку тварин в майбутньому. Майбутнє таке крихке: яким воно буде, ще невідомо.

— Як невідомо, що в цій коробці? Можна відкрити? — апитала донечка.

Дівчинка дістала велику ілюстровану Червону книгу. 

— Це не проста книга, в ній зібрані фото й інформація  саме про тих тварин, що зникають. Частина коштів з кожної проданої книги піде у фонд допомоги таким, як барс. Їх на весь Світ залишилось близько чотирьох тисяч осіб.

— Можливо, ми колись зустрінемо барса, мрію побувати в горах Центральної Азії, — мрійливо додав батько.

— А як він нас зустріне? 

— Можливо, він нам промуркоче привітання, тому що барси не вміють ричати, — додала мати.

— Я вже трошки полюбила цих барсів, — зізналась дівчинка, розглядаючи ілюстрації в книзі, цих великих білосніжних котів.

А саме в цей час, через тисячі кілометрів від неї, на високій горі знаходились двоє барсів: він і вона. Вони мчали якомога далі від нелюдів, що б’ють вогнем, намагались врятувати свою сім’ю. Врятувались. Вдома їх чекали перелякані й здивовані малята, які розташувались на м’якій підстилці з маминого ворсу. Батька не зайшов до лігва, він стояв на виступі гори та охороняв свою родину. В зубах він тримав свій хвіст, щоб при нагоді зробити точний стрибок і дістати ворогів. Але ті нелюди,  мабуть, заблукали в горах, їх не було видно. Смеркалось. А коли зовсім стемніло, він почув крик болю: “Аааааа”. Крик обірвався в прірві, нелюдів було покарано самою природою.

— Невже всі люди такі злі й жорстокі, як ці? — запитали малюки батька-барса, коли той повернув до лігва.

— Сподіваюсь, що ні, — втомлено відповів той.

Десь спить Бася, десь сплять малюки барсів, а наша планета заколисує їх. В майбутньому нашим дітям і дітям барса жити на одній планеті, але яким же воно буде?