Колір і кошеня

Маленький, а тому й беззахисний котик виглядав зі свого сховища на вулицю. Сьогодні він ще нічого не їв. Кожного разу серденько кошеняти швидко-швидко стукало, коли він вибігав на «полювання». Це відбувалося, коли тітка Варвара з першого поверху виносила тарілку на двір, щоб підгодувати беззахисних тварин. Прибігали жувати коти-брати, а потім крихти дзьобали голуби.

— Чорний, чорний під лапами не вештайся, тітка в прикмети вірить, тобі миску не довірить, може потім поїси! — кричали коти — зовсім не брати — кошеняткові. 

Про те, що в них була одна кішка-мама вони не згадали, навіть тепер, коли її не стало. А він вхопить трохи й тікає у підвал. Звідти його оченята з цікавістю стежили за двором і людьми. На прогулянку виходили мами з візками, дітки бавилися з піском, кидали м’яча. Він раніше до них підбігав, нявчав, але двір його не прийняв, проганяв. Чорна шорстка була м’яка, але кольором відлякувала.

— Чорний — то журба, — співала якась бабуся на лавочці.

— Піду до неї, — вона старенька, вже розумна, може кольору не побачить, а я не буду котом бродячим.

Та не вийшло, тільки-но він підійшов, бабуся заблагала:

— Йди, собі, дорогою, бо прогодувати тебе не в змозі я, а побачать з чорним котом, скажуть — відьма — всім двором.

Смуток серце огорнув, як м’яч чкурнув до своєї схованки котик, та його хвостик зачепив гострий черевичок.

— Знов ображають, — промайнула блискавкою думка.

Але перехожа  сама зойкнула від несподіванки, вона не хотіла образити кошеня. Лагідні й доглянуті долоні підхопили малого і піднесли вгору.

— Pardon moi, пробач мені, кошеня.

— Няв, — привітався він у відповідь.

— Чи є в тебе людина-друг? — вона озирнулася навколо, не побачила нікого і знов глянула в сумні кошеняткові очі.

— О, не можна жити самому, запрошую тебе до себе, додому!

— Малий кліпнув очима від несподіванки.

— Такого мені ще ніхто не пропонував, бо я…я Погана Прикмета, тобто чорний, — швидко випалив він  і злякався своїх слів.

Тепер ця вишукана мадам точно його залишить.

— Значить запам’ятай: ти не Чорний, а Нуар, — м’яко посміхнулася мадам, яка була вчителькою французької мови.

— Почнемо вивчати французьку мову може саме з цього слова? Не має значення, якого кольору твоя шкіра, має значення колір твого серця.

Чи вміє воно червоніти від любові?