Яблунева пора року

Речі було зібрано, як попереджували в новинах.

— Небагато, — констатувала бабуся. Вона була, прискіпливою жіночкою, мала фах інженера-конструктора, на пенсії малювала абстрактні картини та планувала ландшафт ділянки саду біля своєї хати в селі. Тут і яблунці місце знайшлося.

— Онука зрадіє, коли приїде відпочити до мене, яблучок поїсть — втішалася подумки цілий рік.

Але онучка з дочкою приїхали раніше. З “тривожною” валізкою. Речей було небагато: валіза і сумочка з ліками.

— Бомблять, — з порогу видихнула дочка,— бери паспорт, мамо, їдьмо. Брали воду, документи. Брали необхідне, навіть менше. Жінка, донька, онука: три покоління вийшли на ґанок. Підняли очі вгору, до Бога. Перехрестилися.

— Щасливої дороги.

— Давайте наостанок покажу яблуньку, яку вирощую для вас, — бабуся шукала привід ще дві хвилинки побути вдома.

— Чи прийшла пора яблук, не на часі, — донька хотіла зупинити жінку, щоб вона не побачила скаліченого саду.

Війна, ненажерлива і жорстока, увірвалася в їх мирне життя і руйнувала його щодня. Жінка вже бігла до розірваного осколком стовбура і кричала:

— Поранена, поранили, гади, — бабуся побачила на власні очі гілля і розбите навпіл дерево. Сльози котилися самі. 

— Будьмо сильними, не плач, бабусю, — попросила онука.

— Так, візьмемо гілочку і посадимо на новому місці.

— Чи приживеться?

— Чи приживимося ми на чужині, не знаю. Але треба спробувати.

Вони йшли, їхали й знову йшли. Їх чекали нові випробування…

Яблунева пора року

Колір і кошеня

Яблунева пора року

Сливове варення

Новіший допис

Надіслати коментар

<-- -->