Листоноша i королiвна
У короля Вайтляндії Артура була чарівна, але дуже пихата донька. Звали її Трояндою. Дівчині подобалося закохувати в себе принців і королів, а потім відмовляти, коли вони пропонували їй руку і серце.
Один із сусідніх правителів – король Хавроній до того образився на Троянду, що пішов війною проти її батька. Невдовзі він підійшов з армією до столиці Ваатляндії, взявши її в облогу.
Король Артур, що воювати не вмів, занепав духом:
– Ось до чого довела твоя пихатись, – мовив доньці,- тепер Хавроній візьме тебе силою. Ще й моє королівство знищить.
– Він найстарший і найогидніший з усіх залицяльників, – відповіла Троянда. – Нам треба попросити допомоги у твого брата і мого дядька – короля Вольдемара.
– Але ж ми оточені.
– Нічого. Напишемо десять листів і відправимо десять добровольців. Хтось обов’язково дійде.
– Гаразд, – погодився батько. – Коли з цього нічого не вийде, доведеться тобі одружитися з Хавронієм. Я не можу жертвувати своїм народом навіть заради тебе.
Десятеро добровольців знайшлися швидко. Троянда сама давала кожному листа. Юнаки вишикувалися в ряд, не наважуючись подивитися на принцесу. Лише один – листоноша Грегор не зводив з неї очей. Він і хотів би відвести погляд, але не міг. Троянда була його давнім таємним коханням.
Вручаючи йому листа, королівна на мить зустрілася з Грегором поглядом і вперше в житті почервоніла. Очі хлопця горіли таким вогнем, що могли пропалити й залізо. Такого закоханного погляду їй ще ніхто і ніколи не дарував.
Після церемонії Троянда була дуже злою на себе, адже не змогла залишитися байдужою під поглядом якогось листоноші. Вона навіть ні за що нагримала на слуг, чого ніколи раніше не було.
Тієї ж ночі посильні вирушили у дорогу, і всі як один потрапили в полон. Та тільки в дев’яти були знайдені листи до короля Вольдемара. У десятого – листоноші Грегора – листа не виявилось. Йому дозволили йти далі.
