Листоноша i королiвна
У той же час принцесі почали надходити листи без підпису. Вони були такими ніжними, щирими, так гарно описували красу Троянди, що дівчина читала їх з великим захопленням і хвилюванням. От тільки хто їх пише? Хто її так любить?
Тоді вона доручила своїй покоївці таємно дізнатися звідки надходять листи. І через два дні та доповіла: в поштовій кареті, яка приходить у місто, цих листів не було, в палац вони теж потрапити не могли.
Троянда про все здогадалася. Звичайно ж, непомітно підкидати їй листи міг лише листоноша. Від спогадів про його закохані погляди та палкі слова з листів її серце почало битися швидше, а очі засвітилися радісним вогнем.
Але ж вона королівна, а він простий листоноша. Дівчина рішуче підвелася, взяла в руки листи і без попередження пройшла в його кімнату.
Побачивши в дверях королівну з листами в руках, хлопець з переляку навіть забув уклонитися.
– Твої листи? – гордо піднісши голову, запитала Троянда. – … Мовчиш, значить твої. Певне у тебе зпаморочилась голова від уваги мого батька – короля Артура. І ти набрався нахабства писати мені про свої образливі фантазії. Я прошу більше ніколи мене не турбувати.
Вона підійшла до комина, кинула листи у вогонь і вийшла.
Повернувшись від Грегора, Троянда сіла до дзеркала, і сумно подивилась на себе. Адже вона більше ніколи не прочитає ніжних, палких слів хлопця, а можливо й не побачить його закоханного погляду.
А листоноша відтоді захворів. Ледве піднімався з ліжка для рознесення пошти. При цьому почав помилятися, кидаючи листи не в ті скриньки. Про його помилки доповіли королю. І його величність викликав Грегора до себе.
– Що с тобою? – запитав. – Лікар не знаходить у тебе ніякої хвороби.
Листоноша мовчав. Він не міг обманути свого короля. І тим паче, не міг сказати йому правду.
– Тоді зробимо так, – не дочекався відповіді Аартур, – два місяці поживеш удома, відпочинеш, а потім знову візьмешся до роботи.
Грегор промимрив щось схоже на подяку, вклонився і пішов збиратись додому.